Скіфи! Одне це слово від VІІ ст. до н.е. аж до ІІІ ст. н.е. наводило жах на племена і народи Східної Європи та Близького Сходу. Це був своєрідний "караючий меч” для тодішнього світу. Водночас це був мудрий, працьовитий, лицарський народ, що прийшов у Північне Причорномор’я з неозорих просторів Азії. Скіфи мали  високий художній смак.

Оскільки скіфи були кочівниками, вони не створювали ні скульптури, ні мозаїки. Їх способові життя  найкраще відповідало мистецтво мініатюри – прикрашування зброї, домашнього начиння й особливо культових предметів, якими вони щедро обкладали покійників.

Перш ніж поховати свого царя у спеціально відведеному для цього місці – у Придніпров’ї, на рівні дніпрових порогів – скіфи здійснювали над його забальзамованим тілом обряд пам’яті. Тіло ховали в просторій гробниці  разом із дружиною, слугами, кіньми. Біля царя клали золоті чаші й інші коштовні речі. Над гробницями насипалися величезні кургани.

У степах Південної України таких курганів виросло чимало.  Згадку про них знаходимо  у найвидатніших творах українського фольклору: думах, піснях. Археологічні розкопки  могил-курганів розпочалися з середини ХVІІІ ст.

Читати далі....