Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Спорудження пам'ятника Богдану Хмельницькому
24.08.2020, 01:18
загрузка...

текст

У Києві на площі перед Софійським собором - гірка із сірих гранітних брил. На ній напис: «Богдан Хмельницький. 1888». На вершині гірки - бронзовий кінь, різко й раптово зупинений вершником у момент стрімкого руху. Навіть у житті не часто помітиш таку хвилюючу мить - здибленого розпаленого скакуна. А тут - усе в бронзі до найменших деталей. І так вражаюче правдиво, що, здається, чуєш іржання коня, останній удар копит об камінь, владний окрик вершника.
Цей скульптурний образ, здається, завжди стояв на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана й керовані ним козацькі полки після блискучої перемоги під Пилявця- ми. Однак народжувався монумент у муках і непорозуміннях, у протиборстві різних сил.
Творець шедевра - видатний скульптор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин. З радістю прийнявши пропозицію вчених - ініціаторів спорудження монумента, він прибув з Петербурга й одразу почав працювати над проектом. Художник ураховував побажання знавців української старовини. Історик Володимир Антонович знайомив Микешина з багатьма портретами Богдана Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Кінь мав бути саме такий, на якому їздив Хмельницький під час тривалих переходів, у боях: витривалий, маневрений «син степу» - безвідмовний у битві і відданий своєму господареві. За розпорядженням козачого генерала степових коней приводили для моделювання прямо в майстерню скульптора.
Нарешті проект готовий і схвалений Київським ініціативним комітетом. Був складений кошторис, але уряд відмовився покрити ці витрати, а також виділити з державної казни бронзу на монумент. Та ніщо не могло зупинити Микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи.
Відтоді спорудження пам'ятника Богданові Хмельницькому стало всенародною справою. У січні 1870 року вся країна почала добровільний збір коштів. Жертвували переважно найбідніші - селяни, ремісники, солдати, робітники, низько- оплачувані службовці. Однак зібраних коштів було замало.
Щоб зменшити витрати, скульптор відмовляється від су¬провідних композицій на постаменті, усю увагу зосереджує на постаті вершника. Бронзу одержує з переробленого брухту кольорових металів, який дістається з великими труднощами. Влада постійно ставить перепони: Микешина виселяють з будинку, де він працював над пам'ятником, за доносами накладають арешт на майно. У таких складних умовах митець продовжує самовіддано працювати.
Через три роки бронзову постать нарешті відлили. Це був високохудожній мистецький твір. Безумовно, допомогли скульптору в таких нелегких умовах не лише його талант, а й наполегливість, сила волі. Він черпав натхнення не з нагород і титулів, а з власного переконання в потрібності розпочатої справи.
Лишалося встановити скульптуру. Проте ця справа розтягнулася на довгих вісім років. Чиновники робили все, щоб відтягнути встановлення пам'ятника. Проблеми з його перевезенням з Петербурга до Києва, збереженням, з пошуком місця встановлення вирішувалися надто повільно.
І все ж настав цей вистражданий, довгоочікуваний день - 11 червня 1888 року. На Софійській площі віднині височів пам'ятник Богданові Хмельницькому. Не запросили на відкриття тільки його творця - Михайла Микешина. Так чиновники поквиталися зі славетним митцем, який віддано любив Україну.
Майже тринадцятирічна історія спорудження пам'ятника Богданові Хмельницькому стала зразком перемоги таланту художника, народного ентузіазму над бюрократичною тяганиною.

(458 слів)  

                                                 За Д. Степовиком

переказ

У Києві на площі перед Софійським собором стоїть гірка з сірих гранітних брил. На ній напис: «Богдан Хмельницький. 1888». Вінчає постамент вершник, який раптово зупинив у момент стрімкого руху свого бронзового коня. Навіть у житті рідко можна помітити таку хвилюючу мить — здибленого розпаленого скакуна. А тут вона вилита в бронзі до найменших подробиць. І так вражаюче правдиво, що, здається, чути іржання коня, останній удар копит об камінь, владний окрик вершника.

Здається, що ця скульптура завжди стояла на площі, де 23 грудня 1648 року кияни зустрічали Богдана Хмельницького і його козацькі полки після блискучої перемоги під Пилявцями. Проте народжувався монумент у муках і непорозуміннях, у протистоянні

різних сил. Автор шедевра — видатний скульптор XIX століття, білорус за походженням, Михайло Микешин. Радо прийнявши пропозицію ініціаторів спорудження монумента, він прибув із Петербурга й одразу почав роботу над проектом. Художник враховував побажання знавців української старовини.

Історик Володимир Антонович ознайомив Микешина з багатьма портретами Хмельницького, зразками військового одягу, зброї того часу. Хотілося, щоб кінь був саме такий, на якому їздив Хмельницький під час тривалих переходів, у боях: витривалий, маневрений «син степу» — безвідмовно відданий своєму господареві. Тож степових коней приводили для моделювання прямо в майстерню скульптора.

Нарешті проект готовий і схвалений Київським ініціативним комітетом. Було складено кошторис, але уряд не тільки відмовився покрити ці витрати, а й виділити з державної казни бронзу на монумент. Проте вже ніщо не могло зупинити Микешина й ініціаторів цієї патріотичної справи.

Відтепер спорудження пам’ятника Богданові Хмельницькому стало справою всенародною. У січні 1870 року в країні було розпочато добровільний збір коштів. Однак зібраних коштів було замало, адже жертвували переважно найбідніші селяни, ремісники, солдати, робітники, низькооплачувані службовці.

Довелося зменшити витрати, тому скульптор відмовився від другорядних композицій на постаменті та всю увагу зосередив на постаті вершника. Бронзу одержали з переробленого брухту кольорових металів, та й той дістали з великими труднощами. Влада постійно чинила перепони: скульптора виселили з будинку, де він працював над пам’ятником, та наклали арешт на майно. Але й за таких складних умов митець продовжує самовіддану працю.

Три роки по тому бронзову постать нарешті відлили. Це був неперевершений мистецький твір. Безумовно, запорукою успіху скульптора в таких нелегких умовах були його талант, наполегливість, сила волі. Він черпав натхнення не з нагород і визнання,

а з власного переконання в потрібності розпочатої справи. Залишилося тільки встановити скульптуру. Проте ця справа розтягнулася на довгих вісім років, адже влада чинила цьому всілякі перешкоди. Виникли проблеми з перевезенням із Петербурга до Києва, збереженням скульптури. Надто повільно вирішувалася справа з пошуком місця для встановлення.

І все ж настав цей довгоочікуваний день! Це сталося 11 червня 1888 року — на Софійській площі встановили пам’ятник Богданові Хмельницькому. Багато людей були присутні в той день на площі, не запросили на відкриття тільки творця — Михайла Микешина. У такий спосіб влада поквиталася зі славетним митцем.

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав: | Теги: пам'ятника Хмельницькому, спорудження, переказ про пам'ятник, опис пам'ятника
Переглядів: 269 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar