Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Справжній учений. Про Івана Франка.
13.05.2014, 15:06
загрузка...

Текст 1. Справжній учений

Познайомитися було з ним легко. Я зайшов до його хати, а він зустрів мене відразу спокійно, без етикету, як свого зви­чайного знайомого. Ледве чи не з першого разу частував мене чаєм, що в Галичині було незвичайним. У нас частували тіль­ки людей близьких, давно знайомих.

У розмові він не намагався навертати мене до своїх погля­дів і взагалі не накидав ніколи своїх переконань іншому, не любив проголошувати в приватних розмовах свої ідеї, а на­тякав на них принагідно; якщо агітував, то хіба книжками.

Франко був дуже працьовитим: читав книжки, робив нотат­ки цілими днями, писав прозові та поетичні твори й наукові статті. Навіть при гостях Іван Якович не покидав своєї праці й, розмовляючи з ними, безупинно працював. От цим і можна по­яснити велику кількість написаних ним творів і широкі його знання. З усіх українських письменників Франко найбільш плодовитий. Своєю пильністю він набував знання найважливі­ших чужих мов, читав майже всіх авторів в оригіналах і ви­вчав мови самотужки зі словником і граматиками. Пам’ять мав унікальну і завдяки їй, як і превеликій працьовитості, на­був надзвичайно широких знань. Своїми знаннями Іван Яко­вич не хвалився ніколи, а вони показувалися принагідно.

У глибині його знань я часто мав нагоду пересвідчитися. Коли я складав іспит з французької мови, мені дали завдан­ня – опрацювати добу романтизму й Шатобріана. Після іспи­ту зайшов я до Франка й згадав про це, і він розказав мені на­багато більше й докладніше, ніж я написав, спеціально готу­ючись до іспиту. Чогось такого мені не доводилося в житті за­знати ніколи більше.

Франко знав релігію краще, ніж професори теології, літе­ратуру, політичну економію, природничі науки, історію, ет­нографію ліпше, ніж деякі вчителі тих наук. Узагалі мав він широке коло всебічного знання не як дилетант, а як справж­ній учений.

Франко мав два захоплення — книжки й рибальство. шість зароблених грошей він витрачав на книжки, бо не всі потрібні матеріали міг знайти по бібліотеках. Помалу зібрав досить гарну бібліотеку із цінних наукових творів і радо по­зичав знайомим свої книжки. Не раз було скрутно у Франка з грішми, не вистачало на прожиток, але на книжки мусило бути.

Друга його пристрасть - це рибальство. Він не палив, не пив, у карти не грав, жодного виду спорту не знав, а тільки зрідка відривався від роботи й рибалив. Це була його одинока забава і відпочинок. Іноді Франко вибирався десь на село, найчастіше туди, де були невеличкі річки й ставки, і вишуку­вав усякі нори по берегах, найглибші місця, де сиділа риба. Розумівся він дуже добре, де риба любить пересиджувати, у яку пору найлегше її зловити, і знав прекрасно всякі породи риб, життя їх, норови і звички. Риба цікавила його тільки доти, доки не викинув її з води на берег, а як уже зловив і передав комусь іншому, то йому було до неї байдуже.

переказ

Познайомитися з Франком було легко. Мене він зустрів відразу як свого звичайного знайомого, пригостив чаєм. У розмові він ніколи не нав’язував своїх переконань іншому, не любив проголошувати свої ідеї, а якщо агітував, то тільки книжками.

Франко був надзвичайно працьовитим: читав книжки, робив нотатки, писав прозові й поетичні твори та наукові статті. Навіть при гостях він продовжував працювати, розмовляючи. Цим можна пояснити таку велику кількість написаних ним творів, і широкі його знання. Він читав майже всіх авторів в оригіналі, хоча і вивчав іноземні мови самотужки зі словником і граматиками. Іван Якович мав унікальну пам’ять, завдяки їй та великій працьовитості, набув надзвичайно широких знань. Своїми знаннями він ніколи не хизувався, їх можна було виявити мимохідь, принагідно. Я часто мав таку нагоду. Наприклад, перед іспитом із французької мови я ретельно опрацював добу романтизму й поезію Шатобріана, але Франко розповів мені на цю тему набагато більше й докладніше, ніж я написав, спеціально готуючись до іспиту. Іван Якович знав релігію краще, ніж професори теології, а літературу, природничі науки та історію ліпше за деяких учителів тих наук. Взагалі, він мав широкі всебічні знання не як дилетант, а як справжній учений.

Книжки і рибальство були його головними захопленнями в житті. Він зібрав гарну бібліотеку цінних наукових творів, адже не всі потрібні матеріали міг знайти в громадських бібліотеках. Навіть коли грошей не вистачало на прожиток, Франко все ж знаходив їх на книжки. Він не палив, не пив, не грав у карти, не займався спортом, а тільки зрідка відривався від роботи заради рибальства. Це був його єдиний відпочинок. Іван Якович інколи вибирався до невеликої річки чи ставка й вишукував місця, де сиділа риба. Франко прекрасно знав різні породи риб та їх звички, добре розумівся на тому, у яку пору найлегше зловити рибу, але вона цікавила його тільки доти, доки він її не зловив.

Текст 2. Іван Франко

Іван Франко - один з найвизначніших поетів нової україн­ської літератури. Його називають титаном праці, що, подібно до біблійного Мойсея, сорок років свого життя віддав невси­пущій праці й невпинній боротьбі за соціальне та національне визволення рідного народу. Він плекав нових борців, вів мо­лодих митців до вершин світової культури.

Щоб сучасний читач зміг конкретно уявити собі титаніч­ність праці Франка, досить назвати кілька цифр. За все життя він написав понад шість тисяч художніх творів і наукових праць, себто кожних два дні творчого життя - новий твір.

Усе життя Франкові світив вогонь батьківської кузні в рід­них Нагуєвичах. Це село поет любив усе життя. У найскрутніші дні воно давало йому притулок, годувало, плекало мо­ральне здоров’я і силу, чарувало красою природи, звичаями, піснями.

Місто давало поживу розуму, відкривало вселюдські обрії, простилало дороги, які вели до інших народів і, перш за все, до слов’янських братів. Вивчивши шістнадцять мов, Франко водночас був співробітником близько п’ятдесяти європейських періодичних видань, до яких подавав численні праці, написані різними мовами, і постійно боровся за власну трибуну.

(161 слова)  

За В.Яременком

Текст 3. Іван Франко

Радянська влада поставила його на службу власній ідеології – і Франко став Каменярем зі шкільних підручників. Невипадково Петро Симоненко під час останнього ефіру "Великих Українців" закликав голосувати саме за Івана Франка. Насправді, Франко ніколи не був Каменярем у тому розумінні, що вкладає в нього лідер комуністів. Багато років він дійсно дотримувався модних у той час соціалістичних ідей, але це була течія, яка згодом розвинулася в соціалізм шведського зразка. Прихильник демократичної моделі країни, Франко вважав державу Маркса й Енгельса великою в'язницею народів, і в останні 20 років повністю перейшов на ліберальні позиції. Він мав модернове бачення нації – він бачив у ній не тільки робітників і селян, але й учителів, лікарів, чиновників і навіть жандармів. Коли інші ще жили у XIX столітті, він вже переступив рубіж XX.

"Вічний революціонер". Безсумнівно, цей образ пасує Івану Франку. Але тільки як один з багатьох, які характеризують його особистість. Щоправда, радянські біографи забули додати, що революцію Франко розумів зовсім не так, як учила партія. У своїй статті "Поступ" він писав: "Я розумію під революцією цілий великий ряд таких культурних, наукових і політичних фактів, будь вони криваві або й зовсім ні, котрі змінюють всі дотогочасні поняття і основу і цілий розвиток якогось народу повертають на зовсім іншу дорогу".

Якщо Шевченко створив Україну, то Франко заселив її українцями – саме від цієї тези відштовхувалася творча група "Інтера", створюючи документальний фільм про великого Франка. Стрічка, більшою мірою біографічна, показує нам не стільки письменника, скільки громадського діяча, засновника першої української партії європейського зразка.

"Галичина того часу являє собою унікальну картину – там проживали українці, поляки й євреї. Якщо згадати, це був переломний для багатьох націй момент – XX століття дає, можливо, останній шанс створити національні держави на уламках імперій, іде своєрідна боротьба на виживання, – розповідає автор сценарію Андрій Сайчук. – Говорячи футбольною метафорою, XIX століття – це півфінал для націй, і в XX могли вийти лише кращі з кращих. Чимало націй, які "дозрівали" у XIX столітті, не перейшли цю межу і не розвилися в політичні нації. Франко був форвардом української нації, і ми перемогли".

Іван Франко був прихильником концепції "вільного кохання". Цей термін ми пов'язуємо з часом хіппі, але насправді він виник наприкінці XIX століття, коли в Європі поширювалася сексуальна революція. Вона проходила під прапорами фемінізму, що дуже імпонувало Івану Франку. У той час, коли в пуританському Львові невинна розмова двох молодих людей на вулиці без посередників мала неодмінно закінчитися весіллям, Франко водив своїх дам у бібліотеки й кав’ярні. Жінки посідали дуже важливе місце в його житті, і цей момент також зображено у фільмі.

Текст 4. МАЛЕНЬКИЙ МОЛЬФАР

Іван Франко — це унікальний людський документ, якому немає аналогів не тільки в українській культурі, а й у світовій. Ця його унікальність бере початки ще з дитинства. Малого Франка мама, як відомо, називала Мироном.

Існувало вірування, що довгоочікувані діти часто ставали жертвами злих духів. І щоб уберегти своє чадо від цього, його треба називати не на ім’я, яке дали під час хрещення, а домашнім, поганським (язичницьким) іменем. Ось чому для рідних Івась був малим Мироном. І цей малий Мирон володів над-звичайними, як тепер би сказали, екстрасенсорними здібностями. У селі його називали «лісова душа», адже хлопчина дуже часто блукав у лісі, розмовляв із деревами, пташками. Один із цікавих епізодів його надзвичайного дитинства підтверджує, що малий Мирон дуже тісно спілкувався зі світом духів. Про це письменник пише в автобіографічному оповіданні «Під оборогом», де хлопчик—такий собі маленький мольфар—відвів від села грозову хмару. Дослідники погоджуються, що цей епізод, ймовірно, мав місце у дитинстві Франка. Найдивовижнішим є не дивакуватість малого Мирона, а те, що він став не сільським ворожбитом чи чарівником, а одним із провідних європейських інтелектуалів (За Б. Тихолозом, Г. Чоп).

Текст 5. Молодий Франко (диктант)

Змалку Іван був допитливим хлопчиком, мав добру пам'ять. За два роки початкової школи він навчився читати й писати українською мовою. Коли Франкові минуло вісім років, батьки віддали його до школи в Дрогобич. За підсумками навчального року він виявився найкращим учнем. З його успіхів особливо тішився батько: «Я не бачив його, а тільки коли мене викликали першого, щоб одержати нагороду, то я почув, що він голосно заплакав». А через два місяці батька не стало.

Іван продовжив навчання в гімназії Дрогобича. У цей час він утратив і матір. Хоч і важко жилося сироті, проте в гімназії хлопець виявляв феноменальні здібності: міг майже дослівно повторити подану вчителем на уроках інформацію, досконало оволодів німецькою та польською мовами. Франко захоплювався збиранням книжок, за обсягом його бібліотека нараховувала їх майже п'ятсот.

У дев'ятнадцятирічному віці Іван Франко вступив на філософський факультет Львівського університету. Як талановитого й успішного студента, його звільнили від плати за навчання, призначили заохочувальну стипендію.

Іван Франко навчався також у Чернівецькому й Віденському університетах, в останньому, захистивши дисертацію, здобув ступінь доктора філософії.

167 слів                                                               3 підручника

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав: | Теги: Франко учений, переказ про Франка, Франко, твір про Івана Франка, про Франка
Переглядів: 2962 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 1.5/2
Всього коментарів: 0
avatar