Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Степ
15.12.2019, 19:47
загрузка...

Текст 1. Степ

Перекопська рівнина починається за Дніпром, на південь від Каховки, смуга пісків тягнеться вздовж ріки з південного заходу, незайманий степ аж до Мелітопольщини, на півдні — Чорне море, і Джарилгацька затока, і саме місто Перекоп на вузькому сухо­долі, що завжди правив за ворота до Криму. Рівна, безмежна просторінь (як на масштаби двох людських ніг), гола рівнина без ріки, без дерева, окремі села й хутори стоять рідко, сонце велике й пекуче котиться на небі й поринає за землю, мов за морську поверхню, небо не синє, як за Дніпром, а кольору ніжних бла­китних перських шовків, небо Криму над степовим безмежжям.

Комусь, не степовикові, не зрозуміло, як живуть люди на голій, порожній рівнині, а малий Данилко виходив крадькома з хати, покинувши сестру, коло якої був за няньку, степ простелявся перед ним, як чарівна долина, на якій пахне трава, пахнуть квіти, навіть сонце пахне, як жовтий віск (ось візьміть лишень потримайте на сонці руку й понюхайте її!). І скільки всіляких ласощів росте на степу, яких можна попоїсти, і потім приблукати до батька, що пасе ватагу панських овець, мов військо, а батько дасть шкоринку з хліба й маленьку цибулинку та солі до неї.

На степу росте багато їстівного зела, треба лише знати, яке з нього можна їсти, щоб, бува, блекоти не вхопити чи жаб’ячого маку, а різні там брандушки, або козельці, або молочайник (не той, що по толоці росте), або пасльон та дикий мак,— це все неабиякі ласощі, степові гостинці. І степом можна йти безвісти і лягти на землю, прикласти вухо до землі — то тільки вмій при­слухатися — шумить і гомонить, а коли лягти горілиць і вдиви­тися у глибоке небо, де пливуть хмарки на синьому повітрі, тоді здається, що сам летиш у небі, одірвавшись від землі, розсуваєш руками хмари, ростеш під синім повітрям і, вернувшись на землю, бачиш — скільки живих друзів у тебе в степу.

І жайворонок, що загубився в небі, співаючи жайворонисі, і орел, що повис на вітрі, ледве ворушачи кінчиками крил, виглядає здобич, чорногуз бродить по траві, як землемір, ящірка перебігла обніжок — зелена, мов цибулиння, дикі бджоли гудуть за медом, ховрашок свистить, цвіркунці — одно пиляють у свої скрипки, наче сільський швець на весіллі (ІО. Яновський; 348 сл.).

Завдання до тексту
1. Визначити стиль і тип мовлення.
2. Скласти план до тексту.

Орієнтовний план

1. Перекопська рівнина починається за Дніпром.

2. І скільки всіляких ласощів росте на степу!

3. На степу росте багато їстівного зела.

4. Скільки живих друзів у тебе в степу!

3. Лексична робота.

• Блекота — отруйна бур’янова рослина родини пасльонових.
• Брандушки — трав’яниста рослина родини лілійних.
• Зело — зелень.
• Козельці — рід багаторічної трав’янистої рослини родини ск л ад ноцвітних.
• Толока — залишене під пар поле, що служить пасовищем для худоби.


4. Словниковий диктант. Записати та пояснити правопис слів. Тягнеться, вздовж, південний захід, незайманий степ, Мелітопольщина, Чорне море, Джарилгацька затока, місто Перекоп, масштаб, неабиякий, безвісти, горілиць, ледве ворушачи, чорногуз, землемір, обніжок, бджоли, цвіркунці.


5. Питання до тексту.
• Де знаходиться перекопська рівнина?
• Розкажіть про рослинність степу.
• Чому не степовикові не зрозуміло, як живуть люди в степу?

• Які ласощі ростуть у степу?
• Розкажіть про живих друзів степу.


6. За складеним текстом стисло переказати текст.

 

Текст 2. Степ

У пам’яті степ чомусь найчастіше постає в сліпучу спеку, коли марево прозорою річкою біжить по горбах, і небо аж біліє від власної світлості, а на ньому ніде ні хмарини. А на сон хилить, бо рано збудили, а сонце не рухається, бо ж літо, воно таке довге, та що там літо – тоді звичайний день тривав для нас цілу вічність!

Струмує повітря, тиша мліє, і ніде нікого. Спіймаєш коника-стрибунця і чуєш, як він, маленький, рветься в тебе крізь пальці своїм пругким, повним енергії тільцем, а ти, маючи безмежну владу над ним, над його життям і смертю, тримаєш це тріпотливе створіння й думаєш: пустити чи ні? Підкинеш його з долоні: живи! І зникне в житах твій зелений крилатий кінь щастя, що його тепер уже не зловити, хіба сам колись ізрине, нагадавши тобі про себе.

Зупинився, не рухається степовий час. Дрімає дорога, небом укрита. В небі ні хмарини, і наче янголи співають – все щось бринить і бринить. Чи то степ бринить нагріваючись?

(За О.Гончаром;  160 сл.).

 

Текст 3. Степ

Переді мною розстеляється зелений степ. Хтось неначе розгортає пишний килим.

Весна, ранок. Сонечко зійшло. Трава припала росою. Червоні та жовті дикі тюльпани світяться проти сонця, неначе кришталь. Яро червоніє польовий мак. Степ яскравіє, цвіте, ніби живе й дише.

Над степом шугають орли. У небі співають жайворонки. У траві дзвенять коники, ворушаться ховрашки. Гудуть бджоли на квітах.

Ген-ген далеко в степу сунеться довга валка чумаків. Їх пісня понад степом. Отари овець сунуться по степу, неначе білі та чорні хмари.

І бачу я, що не загинула краса України, не занапастилася її сила, збереглась, заховалась у степах. І ніколи та сила не загине!

 

За І. Нечуєм-Левицьким

Текст 4. Степи

Казкову чарівну силу мають степові простори. Глянеш у високе небо над ними — і бачиш, як у блакитному свічаді, віки давноминулі, коли тут у битвах за Матір-Україну писала історію козацька шабля і народжувалася, щоб ніколи не вмерти, козацька слава.

А ще в тому блакитному небесному свічаді відбивається за далекими морями-океанами другий край землі, куди впродовж цілого століття закидала доля дітей України, а вони й на чужині не відреклися матері і навіки вписали в книгу нового краю своє українське ім’я.

І бачу я з сонячних степів на далеких слідах, які сто років тому прокладали в канадських преріях на просторах Альберти перші поселенці з України дивний пам’ятник, єдиний у світі. Це не лицар у залізних латах, не цар на здичавілому коні над Невою, не можновладець, а велетенська Писанка зоріє в небесах, як душа України, краса України. І видно її веселкові узори в білих українських хатах, і стеляться вони, як спориші, на стежках, якими споконвіку ходив рід до роду, і сонячно світяться у Дніпрі, як пречиста вічність нації.

(За Я. Гояном.)

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 33 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar