Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

У батьківській хаті
16.12.2019, 01:47
загрузка...

Текст 1. Тепло батьківської домівки

Далека батьківська домівка. Нікого не залишилося в тій хаті з їхнього роду, і стоїть вона, стара й похилена, неначе сторічна бабуся, та ще розло­гий ясен рипить на причілку, німий, але вірний сторож, поставлений над солом'яним дахом самою долею.

У тій оселі давно живуть чужі люди, вважаючи домівку своєю. Звикли нові мешканці до крилатого ясена. А колись він то розважав його своїм зе­леним шумом навесні, то навівав смуток пізньої осені, гублячи пожовкле листя. Взимку ясен вбирався інеєм або олив'яною ожеледицею і скрипів важко, ламаючи холодну броню на своєму тілі.

Заметена снігами хата ледь блимала невеличкими вікнами з-під сивих брів. А навесні вона оживала. Коли розтавали сніги, найпершими коло призьби пробивалися зеленими шпичаками півники.

Побілені крейдою стіни повертали хаті молодість, зелений вінок, спле­тений самою природою, прикрашав архаїчну оселю.

Все в цьому родинному домі було своє: стіл, лави, ослони, зроблені майстровитими руками господаря, ковдри і рядна, виткані на верстаті ма­тусею.

Живучи в просторій міській квартирі серед модерних меблів, серед кришталю і картин у позолочених рамах, він часто сумував за далекою ха­тою, в якій народився.

(І. Цюпа)

170 слів. 

Текст 2. Рідна хата

Художник Василь Береговець жив у просторій міській квартирі, але часто сумував за далекою хатою, в якій народився.

Далека батьківська домівка... Нікого не залишилося в тій хаті з їхнього роду. У тій оселі давно живуть чужі люди, які вважають домівку своєю. 

Заметена снігами хата ледь блимала невеличкими вікнами з-під сивих брів. А навесні вона оживала. Коли розтавали сніги, зеленими шпичаками найпершими пробивалися півники. Викидала зелене пагіння ружа, з-під землі п'явся любисток. Весна ніби прагнула прикрасити хатину, щоб людям у ній було веселіше.

 А коли з теплого вирію прилітали ластівки й поселялися в гніздах під стріхою, хата озивалася заливчастим щебетом. Бо ж відколи вона стоїть на цьому пагорбі, стільки над нею співають ластівки.

Змалку Василька обступали білі стіни, на яких висіли вишиті маминими руками рушники. У кутку піч, на печі часто сушилися жито, пшениця, просо. Василько любив спати на теплому зерні, особливо після того, як набігається взимку, катаючись по кризі.

Усе в тому домі здавалося звичним і рідним. На покуті стіл, застелений скатертиною. Над ним фотографії всього роду і намальовані художником картини. У світлиці було тепло й затишно навіть узимку, коли наставали холоди. (За І. Цюпою)

 

Текст 3. Хато моя, рідна хато!

Рідна  батьківська  хато!  Ти  випливаєш  із  туманної  далечі  минулих літ  і  стоїш  переді  мною  білим  видивом,  немов  хмарина  серед  буйного цвітіння вишень.

Яким теплом  і лагідним родинним затишком, якою добротою та материнською ласкою віє від  тебе, рідна хато!

Перші  спогади про  хату — немов рожевий досвіток дитинства. Біля стелі у тебе над головою, під дубовим тесаним сволоком засохлі польові квіти. До  сволока  на  гачку  прикріплена  мотузочками  вербова  колиска. Мати наспівує колискову пісню про котика-воркотика.

З  батьківської  хати  розпочиналося  пізнання  світу.  Білі  стіни,  біла стеля  —  неначе  виткані  з  маминого  полотна.  Сонячне  сніп’я  лилося   через вікна,  і від  того на стінах вигравали розгаптовані квітами рушники, розпростерли крила, немов півники, кували голубі зозулі, воркували сизі  горлиці. Червоні  кетяги  калини  аж  горіли  в  дозрілій  пишноті.  Золотисті китички хмелю звисали з рушників до самого столу  і пахли хлібом. А може, то йшов дух від паляниць, які спекла мама на капустяному листі й поклала на  стіл, накривши білою  скатертиною.

Усім  найкращим, що  є  в  моїй  душі,  завдячую  тобі.  Ти  навчила  мене  змалку  поважати  старих, шанувати  батька  й  матір,  бути  терплячим, чесним  і роботящим.

Будь благословенна, хато моя!  (І. Цюпа, 170  слів).

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 48 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar