Усі дороги - від шкільного порога. Початок усіх професій - у шкільному класі. І ніхто ніколи не замислюється, що успішні й не дуже успішні люди повсякчас і скрізь послуговуються працею вчителя.

Ключ до всіх духовних багатств світу — у нього, шкільного наставника. Оскільки він, шкільний учитель, повів нас у світ знань, допоміг обрати з тисяч свою дорогу в житті, навчив не лише премудрощів шкільних предметів, а й найскладнішої з наук - бути людиною. Тому стільки глибоких почуттів у сло­вах «мій учитель», які говорять люди різного віку й життєво­го досвіду в усіх куточках світу. Саме до вчителя спрямовані найкращі слова вдячності за те, що він робить для дітей, для справи виховання.

Учителі - це те джерело сили, яке змушує рухатися маши­ну суспільства. І якщо в них не вистачить терпіння, часу, таланту, машина ця заіржавіє й зупиниться в мертвому заці­пенінні.

Учитель творить Людину. Ці святі слова можна сказати тільки про матір і батька. Учитель же не лише сприяє засво­єнню знань, він виховує, очищає від бруду й сміття образ Божий у дитині. Але на якому етапі стався збій, чому люди стали втрачати людське, людяність, чому все тепер вимірю­ється тільки матеріальними благами, грішми? Хіба цьому нас учили?! Ні.

Я пам'ятаю багатьох своїх учителів, але згадую не зміст їхніх уроків, а щось характерне, індивідуальне, притаманне кожному з них: жести, ходу, манеру вести урок, а найбільше очі — погляд їхніх очей. Я щаслива, бо ніколи не відчувала, що мої вчителі дивилися на мене зверхньо. Тому потай у душі хотіла бути такою ж розумною, доброю й лагідною до всіх, як вони, такою неквапливою й поважною...

Фах учителя - дуже складний і відповідальний. Він вима­гає серця чистого, чуйності великої, бо на педагога дивиться молодь. Його почуття відчувають нічим не затьмарені молоді серця. І лише від учителя залежить, що з ними зробити й куди спрямувати. Усі вчителі Землі однаково прагнуть того, щоб молодь була сильною, розумною, меткою. Прикладом са­мовідданого служіння дітям є Песталоцці й Сковорода, Корчак і Сухомлинський і багато інших відомих світу і відомих лише в маленьких школах учителів.

Учитель... Яке звичайне і яке велике це слово! Той, хто вчить, хто збагачує розум і душу молодої людини, хто відкри­ває перед нею невичерпну силу знань і безсмертних мораль­них цінностей. Частинка його серця, його самого буде в твоє­му житті вічно світити й допомагати вижити в найскладніші часи. Пролетять роки, але пам'ять повертатиме нас до най­кращої пори життя — шкільної. І це завдяки вам, дорогі вчи­телі.

Не вчора сказано, що у вчителя немає святішого обов'язку, ніж бути оберегом моральних і духовних надбань свого наро­ду, сівачем і продовжувачем кращих традицій розумного й доброго, щоб воно стало вічним. Людина будь-якої професії пройшла через турботливі руки й добре серце вчителя. Дуже влучно сказав великий гуманіст Іван Франко: «Учителем школа стоїть». Так було і буде завжди.

(457 слів) За О. Савченко

переказ

Усі дороги починаються від шкільного порога, усі професії — у шкільному класі. І ніхто ніколи не замислюється, що успішні люди й не дуже успішні послуговуються працею вчителя.

Ключ до всіх духовних багатств світу — у шкільного наставника. Оскільки він, шкільний учитель, повів нас у світ знань, допоміг обрати з тисяч доріг у житті свою, навчив не лише премудрощів шкільних предметів, а й найскладнішої з наук — бути людиною. Тому в словах «мій учитель», які говорять люди різного віку й життєвого досвіду в усіх куточках світу, стільки глибоких почуттів. Саме до вчителя спрямовані найкращі слова вдячності за те, що він робить для дітей.

Учителі — це джерело сили, яке змушує рухатися машину суспільства. І якщо в них не вистачить терпіння, часу, таланту, машина ця заіржавіє й зупиниться.

Учитель творить людину. Ці святі слова — тільки про матір і батька. Учитель же не лише сприяє засвоєнню знань, він виховує, очищає від бруду образ Божий у дитині. Але коли стався збій, чому люди стали втрачати людяність, чому все тепер вимірюється тільки матеріальними благами? Хіба цьому нас учили?! Ні.

Я пам’ятаю багатьох своїх учителів, але згадую їхні уроки, а щось характерне, індивідуальне, притаманне кожному: жести, ходу, манеру говорити, а найбільше— погляд їхніх очей. Я щаслива, бо ніколи не відчувала, що мої вчителі дивилися на мене зверхньо. Тому в душі хотіла бути такою ж розумною, доброю й лагідною до всіх, як вони...

Фах учителя дуже складний і відповідальний. Він вимагає чистого серця, великої чуйності, бо на вчителя дивиться молодь, відчуває його почуття. Усі вчителі Землі прагнуть того, щоб молодь була сильною, розумною. Прикладом самовідданого служіння дітям є педагоги Песталоцці й Сковорода, Корчак і Сухомлинський і багато інших учителів, відомих цілому світу і відомих тільки в маленьких школах.

Яке звичайне і яке велике це слово — учитель! Це той, хто вчить, збагачує розум і душу молодої людини, відкриває перед нею невичерпну силу знань і безсмертних моральних цінностей. Частинка його серця, його самого буде в твоєму житті завжди світити й допомагати вижити в найскладніші часи. І через роки пам’ять повертатиме нас до найкращої пори життя — шкільної. І це завдяки вам, дорогі вчителі.

Дуже давно сказано, що у вчителя немає святішого обов’язку, ніж бути оберегом моральних і духовних надбань свого народу, сівачем і продовжувачем кращих традицій розумного й доброго, щоб воно стало вічним. Через турботливі руки й добре серце вчителя пройшла людина будь‑якої професії.

Дуже влучно сказав Іван Франко: «Учителем школа стоїть». Так було і буде завжди.