| Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ |
| 14.12.2020, 21:50 | |
загрузка...
Текст
Це гарне місце. Води Тиси і дорога, що в'ється вздовж неї, малюють на землі витончений античний візерунок; щільно вкриті лісом гори підходять близько і круто, створюючи враження не тільки захищеності, а й відчуженості від світу, навіть найближчого. Встановлення кілька років тому скромного знака «Центр Європи» в кількох кілометрах від закарпатського міста Рахова стало не тільки одним з проявів незалежності України, а, може, навіть демонстрацією її приналежності до Заходу і висловом певної претензії на цю приналежність.
Однак при згадці про український центр Європи іноземці зазвичай здивовано знизують плечима і, не зупиняючись, переходять на інші теми. Чому? Та тому, що центр Європи, як знає кожен громадянин світу, - то щось зовсім інше, ніж маємо сьогодні в Україні: достаток для більшості людей, конституційні свободи, чисті й прикрашені, як світлиця у гарної господині, міста, сяюча мережа довершених доріг...
Однак зазирнімо в майбутнє. Що буде з нами, з Європою, зі світом через сто, двісті років? Історія однозначно свідчить, що найнепохитніші для сучасників тієї чи іншої епохи реалії життя можуть зникати зовсім або переживати неймовірні метаморфози. Одні, колись нікому не відомі, міста й країни набувають значення і могутності, інші відходять у небуття або втрачають свою колишню світову велич. Скажімо, на початку XVII століття на карті світу ще не було такого міста, як Нью-Йорк, який сьогодні є фінансовим центром усього світу. А приблизно в той самий час зійшла нанівець військова й торговельна могутність Венеції з її непереможним флотом і переповненими золотом банками. Захід же обертався тоді навколо Парижа, Лондона, Амстердама, Відня. Останні два міста не зберегли до наших часів свій колишній світовий вплив. Сьогодні «все тече, все змінюється» й «усе минає» так швидко, як ніколи раніше. Проте сучасники не здатні не тільки адекватно оцінювати, а й помічати ті зміни. Це потім історики майбутнього все розкладуть по полицях, а про нас казатимуть: «Сліпі, сліпі, сліпі».
Протягом тисячоліть центри торгівлі, промисловості, культури мігрували з однієї країни до іншої - з одного міста до іншого, бо політика, наука і культура творилися переважно в містах. Чи завжди буде саме так? Здається, що людям уже трохи набридло жити в натовпі й на асфальті мегаполісів.
І чому б не уявити, що через недовгий час фактичними центрами життя і творчості людства стануть саме такі оази в урбаністичних джунглях, як наші Карпати? Місця, яких у Європі залишилося не так уже й багато. Місця, де до горизонту котяться блакитні хвилі карпатських хребтів, на схилах яких плавають хмарки; де по дну кожної ущелини біжить між щедро заквітчаними берегами прозорий примхливий «потічок»; де на поверхню землі всюди пробиваються до послуг мандрівників джерельця холодної смачної мінеральної води, а всі найвищі й найкрутіші галявини так ретельно оброблені косарями, що можуть змагатися з бірюзовими британськими газонами. Якщо ми збережемо це Богом дане нам багатство, то воно має всі шанси стати в недалекому майбутньому справжнім і дуже привабливим «Центром Європи».
(458 слів) За К. Ґудзик
Переказ
При згадці про розташований в Україні центр Європи іноземці зазвичай здивовано знизують плечима і переводять розмову на інші теми. Чому ж так відбувається? Та тому, що центр Європи асоціюється з чимось зовсім іншим, ніж ми маємо в сучасній Україні: людський добробут і достаток; конституційні свободи; ошатні, як світлиця у доброї господині, міста; довершена шляхова мережа… Проте уявімо, що буде з Україною, з Європою, з усім світом через сто, двісті років? З історії ми знаємо, що найнепохитніші для сучасників тієї чи іншої епохи реалії життя можуть зникати зовсім або зазнавати неймовірних перетворень. Одні, колись нікому не відомі, міста й країни стають визнаними й могутніми, а інші зникають або втрачають свою колишню світову велич. Наприклад, на початку XVII століття на світовій мапі ще не було такого міста, як Нью‑Йорк, а сьогодні він є фінансовим центром усього світу. Приблизно тоді ж зійшла нанівець військова й торговельна могутність Венеції, а Захід почав обертатися навколо Парижа, Лондона, Амстердама, Відня. Останні два міста теж не зберегли свій колишній світовий вплив. Сьогодні «все тече, все змінюється» й «усе минає» набагато швидше, ніж раніше. Проте чомусь сучасники не тільки адекватно не оцінюють, а й не помічають тих змін. Це потім, у майбутньому, історики в усьому розберуться, а нас називатимуть сліпцями. Упродовж багатьох тисячоліть центри торгівлі, промисловості, культури мігрували з однієї країни до іншої, з одного міста до іншого, адже саме міста були осередками творення політики, науки й культури. Та чи завжди так буде? Адже вже сьогодні стомлені люди тікають за місто від набридлих натовпів мегаполісів. То може саме через таку стомленість скоро центрами життя і творчості людства стануть саме тихі природничі оазиси, такі, як Українські Карпати? Таких місць у Європі залишилося не так уже й багато. Місця, де на схилах карпатських хребтів плавають хмарки, де по дну ущелин між заквітчаними берегами біжать примхливі «потічки», де крізь поверхню землі пробиваються джерельця холодної корисної мінеральної води, де багато галявин, які так оброблені косарями, що схожі на акуратні британські газони. Якщо ми збережемо це багатство, то маємо всі шанси колись стати справжнім і дуже красивим «Центром Європи». | |
| Переглядів: 502 | Завантажень: 0 | | |
| Всього коментарів: 0 | |
|
| |