Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Унікальний українець. Переказ про Петра Яцика.
13.05.2014, 15:21
загрузка...

текст

Патріот і меценат Петро Яцик належав до того рідкісного типу людей, які вже з першого погляду викликають глибоку довіру. Ще не знаєш, хто і яка людина, та навіть і приблизно не здогадуєшся про те, але вже відчуваєш: вона не прагне видаватися кимось кращим чи значнішим, аніж є насправді. Спокійний, самозосереджений і доброзичливий, Яцик справляє враження чоловіка справді надійного. Як кажуть, на таких можна покластися; вони мають тверде слово, не щедрі на всілякі обіцянки й запевнення, але, пообіцявши щось, неодмінно виконають, хоч би яких зусиль це їм коштувало. Шкода, що ця обов'язковість поміж нас не менш рідкісна, аніж талант; такої внутрішньої дисципліни і справді повсякденного, повсякчасного дорожіння своїм реноме нам бракує і бракує.

Уже потім я не раз переконувався в справедливості того першого враження від Петра Яцика. Єдине, на що не міг для себе відповісти: це в нього вроджене чи вироблене життям? Так, він творив себе, наче писав книгу чи ліпив скульптуру, прагнучи довершеності, орієнтуючись на еталони культури ділового світу, відсікаючи в собі такі анахронічні карикатурні риси, як розхристаність душі, пустопорожня балаканина й усе до цього подібне, що так прикро вражає нас у багатьох людях. Але якби Яцик не мав вроджених даних отієї діловитості й відповідальності, то важко повірити, що він так далеко просунувся б у процесі самовиховання й самовдосконалення.

Це нагадувало б будівництво хати без фундаменту. Хоч яку б архітектурну вигадливість споруда мала, хоч який добротний матеріал для неї було обрано і хоч як старанно її збудовано, однак саме через відсутність надійного фундаменту вона ніколи не змогла б дорівнятися в досконалості й надійності до тих, які це мають.

Передумуючи його багате на складні перипетії життя, не раз допевнювався: він - людина, яка не губиться за несприятливих чи й критичних ситуацій, а навпаки - змобілізовуєть-ся, збирає всі свої інтелектуальні й моральні сили для рішучих дій. Слабший нітиться, деморалізується, що й може стати початком програшу, внутрішньої готовності примиритися з поразкою ще тоді, коли об'єктивно зберігається шанс виграти, — але він уже опустив у безнадії руки. Яцик же не припускав і думки про капітулянтство. Він боровся до кінця, прагнув скористати кожен - бодай і найменший - шанс. І, певно, саме тому здебільшого перемагав.

Отже, Петро Яцик - це яскравий індивідуум суспільства. Змагання до висот він вважав єдиним здоровим виправданням на існування. Змагання за життя - єдиним реальним виправданням життя.

Ті люди чи народи, які неспроможні змагатися до висот, підсвідомо перестають боротися за своє місце на землі, за своє місце між людьми. Вони нидіють, втрачають право на життя і помирають. Порожні розмови про змагання не є змаганням. Адже тільки те, що кожний з нас окремо і всі ми разом здобудемо і залишимо по собі, принесе добро Україні в країнах нашого поселення, а також і на рідних землях.

переказ

Петро Яцик належав до того рідкісного типу людей, які вже з першого погляду викликають щиру довіру. Коли зустрічаєш таку людину, то не знаєш і не здогадуєшся, хто і яка вона, але вже відчуваєш: вона не намагається видаватися кращою чи значнішою, аніж є насправді. Таким був і Петро Яцик: спокійний, зосереджений і доброзичливий, він одразу ж справляв враження чоловіка справді надійного. Як кажуть, на таких можна покластися; вони знають силу слова і не сиплють багато обіцянок, але, пообіцявши щось, виконають за будь‑яких обставин (на жаль, такої обов’язковості, такої внутрішньої дисципліни і повсякчасного дорожіння своєю репутацією в наш час дуже бракує).

Це вже згодом я раз за разом переконувався в правдивості того першого враження від Петра Яцика. Єдине, чого не міг збагнути: це в нього вроджене чи вироблене життям? Ця людина творила себе, наче писала книгу, прагнучи довершеності, орієнтуючись на культурні й ділові еталони, відсікаючи такі карикатурні риси, як розхристаність душі й порожню балаканину, розуміючи, що вони справляють дуже прикре враження. Так, особистість у собі можна виховати, напрацювати певні риси, але якби Яцик не мав вроджених діловитості й відповідальності, то важко повірити, що він досягнув би таких успіхів у процесі самовиховання й самовдосконалення. Це нагадувало б будівництво хати без фундаменту. Бо будь‑яка споруда, якими б архітектурними візерунками не була б вона прикрашена, який би якісний матеріал не пішов би на її будівництво, скільки б старанності не пішло на її зведення, вона завжди буде картковим будиночком, якщо в неї не буде надійного фундаменту.

Якщо перебрати подробиці складного життя цієї людини, можна впевнитися, що Петро Яцик ніколи не губився за несприятливих чи критичних ситуацій, а навпаки — з мобілізовувався, зосереджувався, збирав усі свої інтелектуальні й моральні сили для рішучих дій. Слабший губиться, деморалізується, і через це найчастіше програє, адже він готовий примиритися з поразкою ще тоді, коли об’єктивно зберігається шанс виграти. Слабші завчасно опускають руки. Петро Яцик же ніколи не припускав навіть думки про капітуляцію. Він боровся до кінця, намагався використати кожен — навіть найменший — шанс. Мабуть, саме через це здебільшого здобував перемогу над обставинами.

Можна впевнено вважати Петра Яцика яскравим індивідуумом. Єдиним виправданням на існування він вважав прагнення до висот, єдиним виправданням життя — змагання за життя.

Так і люди, і народи, які не мають сили й волі прагнути до висот, підсвідомо перестають боротися за своє місце на землі й між людьми. Відмовившись від змагання, вони позбавляють себе права на життя і помирають. Лише розмови про змагання не є змаганням. Адже тільки конкретні вчинки кожного з нас окремо і всіх разом приносять добро людям і Україні, де б ми не були, чи то на рідній землі, чи за її межами.

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 9565 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 2.6/7
Всього коментарів: 0
avatar