Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Великодні дзвони
05.11.2020, 01:41
загрузка...

Усний переказ на професійну тему

Яке серце не тремтіло при звуках дзвонів його

батьківщини...

Чудові мрії, якими нас заколисує благовіст

рідного дзвона, вміщає все найдорожче для нас.

Франсуа Рене де Шатобріан.

На Великдень кожний селянин старався бодай кілька разів смикнути за мотузок і вдарити у дзвін, бо це, за народним віруванням, приносило щастя, зокрема родила гречка.

Після розговіння кожний поспішає першим вийти на дзвіницю і задзвонити, будучи певним, що від цього буде добрий урожай гречки на його ниві.

На Великдень цілий день дзвонять. Колись в Україні були такі люди, що вміли дуже гарно видзвонювати на дзвонах – «грати».

Таким був дзвонар Андрій з Полтавщини. Це був монастирський послушник, жив у монастирській келії. Він був дзвонарем-віртуозом. Кожної неділі, як тільки світало, він уже був на монастирській дзвіниці і дзвонив. Але як же він дзвонив! На тих дзвонах він виробляв чудеса. Усі люди, де б вони не були, у Полтаві та в околиці, вибігали надвір і, як зачаровані, стояли і слухали дзвонаря Андрія – то були справді божественні звуки, що могли виходити тільки з-під рук Богом обдарованого генія.

Взагалі, Андрій був чоловіком здібним, добре начитаним. У його келії було завжди багато книжок, які він читав у кожну вільну хвилину після праці. А праця була в нього тяжка: він ходив біля корів, коней та працював у саду.

Було, як яке велике свято, якось Великдень, Андрій уже з самого досвітку на дзвіниці. Він одягав на кожну ногу по вірьовці до п’ятьох невеликих дзвонів, а до п’ятьох інших брав у руки, мотузки ж від трьох найменших дзвонів тримав у зубах. Понад нього у великий дзвін бив його помічник, а у два середні дзвони – підчаски допомагали дзвонити ще два хлопці. І то було «тріо», варте уваги самого Бетховена!

Урочистий передзвін тривав півгодини, а як коли, то й більше. Люди, що виходили з церкви, ніколи не йшли додому доти, доки не замовкнуть дзвони. Було, усі постають на площі, позадирають голови й дивляться, як Андрій «грає на дзвонах».

Про дзвонаря Андрія тоді розходилася слава по всій Лівобережній Україні, і письменні люди говорили, що він міг би стати добрим композитором, якби йому дати належну школу.

Але в 1924 році, коли в келіях монастиря вже засідав більшовицький «жилкооп», Андрій заподіяв собі смерть. Він запалив у своїй келії піч, закрив каглу і задушився чадом.

Що ж залишилося бідному Андрієві? Він із дитинства звик до церкви, до Богослужіння, а дзвони –то була його стихія, без них він жити не міг...!

(365 слів) За О. Воропаєм

Словникова робота:

1. Визначте тему та основну думку тексту.

2. Поясніть написання слів: Великдень, Бетховен, Лівобережна Україна, дзвонар-віртуоз.

3. Поясніть значення слів послушник (монастирський прислужник, що відбуває послуг, готуючись стати ченцем), келія (житло ченця або черниці), кагла (отвір у димоході, який затуляють для збереження тепла тощо).

Орієнтовний план

1. Дзвін, за народним віруванням, приносить щастя.

2. Дзвонар-віртуоз Андрій із Полтавщини.

3. На велике свято Андрій на дзвіниці.

4. «Тріо», варте уваги самого Бетховена.

5. Люди не йшли додому, доки не замовкнуть дзвони.

6. Слава про Андрія розійшлася по всій Лівобережній Україні.

7. Більшовицький «жилкооп» у келіях монастиря.

8. Дзвони – то була його стихія, без них він жити не міг

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав: | Теги: великдень
Переглядів: 232 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar