Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Від серця до серця
26.08.2020, 22:56
загрузка...

До відкриття таланту художниці Катерини Білокур, виявляється, була причетна славетна українська співачка Оксана Петрусенко.

Артистка вввійшла в її життя, як провидіння долі. Та й зважте, Катерині Василівні повернуло на тридцять дев’ятий, а мистецький світ був для неї закритий; хоча зверталася до багатьох установ на Полтавщині з проханням допомогти, нікого її драматичні листи не схвилювали, не зацікавили. А вона ж творила на полотнах красу, і всім навколишнім було до неї байдуже. Скільки ж отак триватиме?!

І раптом у хаті двоюрідої сестри Любові Тонконог, яка мешкала в сусідньому з Богданівкою селі, що по той бік Загреблі, на протилежному березі річечки Чугмак, з радіорепродуктора почула українську народну пісню «Чи я в лузі не калина була?», яку виконувала Оксана Петрусенко. Пісня перевернула Катрі душу: це ж про неї співала артистка. Щойно пісня закінчилася, Катря прожогом вискочила із сестриної хати — і помчала додому. Біля річки, де її ніхто не бачив і не чув, дала волю сльозам, оплакуючи власне безталання. І, мов спалах блискавки, визріло рішення написати листа співачці Оксані Петрусенко. Написати негайно, зараз же. Прибігши додому, зачинилася в комірчині, засвітила каганець — і до світанку компонувала листа артистці, що піснею збурила всю її істоту. А куди ж слати? Не запам’ятала. І написала: «Київ, академічний театр, Оксані Петрусенко».

На щастя, столична пошта доправила того листа Оксані Андріївні: занадто гучним було її ім’я. А як співачка прочитала сповідь душі самоуки, спати не могла: драма одержимиці розхвилювала її, змусила перегорнути в пам’яті і свої звивисті шляхи-дороги. Пучок калини, що полум’яно червонів на шматочку полотна (Катерина Білокур ще й проілюструвала пісню малюнком), не менше вразив її: угадала в нім незвичайний талант. «Допомогти, обов’язково допомогти!» — одне було на думці. Але як? Порадившись із Василем Касіяном, Павлом Тичиною, пішла до Центру народної творчості, там виклала все, що знала про одержимицю, — і полетів лист до Полтави з проханням до місцевих керівників поїхати в Богданівку, поцікавитися роботами Катерини Білокур. Заступником Полтавського центру народної творчості був тоді художик Володимир Хитько. «Безумовно, — пише він, — на мене її твори справили враження своєю казковою фантазією, дійсно по-народному вираженою мовою декоративного живопису». Кілька картин Білокур полтавський гість узяв із собою й показав їх Матвієві Донцову, іншим художникам. Думка була одностайна: влаштувати виставку робіт художниці Білокур. Таку виставку було організовано спочатку в Полтаві, потім у Києві. І розпочалося поступове вознесіння художниці: тепер у неї з’явилися міцні крила для польоту.

І коли в автобіографії Катерини Білокур прочитаємо рядки: «1940 року волею судьби Полтавський обласний будинок народної творчості дізнався про мою роботу: узяли в Полтаву мої картини, позвали й мене туди», не забудьмо, що тією «волею судьби» була Оксана Андріївна Петрусенко.


419 слів

За М. Кагарлицьким

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав: | Теги: Від серця до серця, Петрусенко, Катерина Білокур
Переглядів: 355 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar