Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Відтінки сміхової енергії
30.08.2020, 21:51
загрузка...

Слово «сміх» наче випробовує спроможність мови за допо­могою всіляких префіксів і суфіксів окреслити найрізноманітні­ші відтінки пов’язаних із ним понять. Іноді грані між відтінками невиразні: узяти когось на посміх, але веселий чи світлий по­сміх. Інша річ — посмішище, посміховище, посміховисько. Тут уже суфікси додали своєї однозначно темної барви. Здрібніння знову ж таки вносить сумнів: у чому — посмішці чи усмішці — більше тепла та щирості?

Утім, хоч якими гарними епітетами не прихорошуймо посміш­ку, на ній залишатиметься знак того префікса «по-» (по-латині це «те, що прибите спереду») — знак її перебування в душевній сфері з негативною енергією. Посмішка може стати чимось агре­сивним, грубим, їй більше пасують не вельми приємні епітети: крива, глузлива, холодна, іронічна, саркастична, гадюча (єхидна). Не влагіднює її ще один ступінь здрібніння (посмішечка); не по­може й епітети здрібнювати: кривенька посмішка ще неприємніша, аніж крива — здрібніння працюють тут не на ласку й добро, а лише на зло.

Інша річ — усмішка. їдкі епітети не пасують цьому слову. З усмішки ніхто не зробить «усміховища», бо не можна взяти когось на усміх (як на посміх), бо є мамина усмішка й усмішка  Джоконди. Усміхається, а не посміхається природа квітами, погожим небом, мерехтливим морем. Усмішка — гарний дарунок, мов світлина на пам’ять. Недарма в останню мить, доки клацне фотоапарат, перед спалахом чуємо: «Усмішка!»

Префікс у словах «насміх», «насмішка» не залишає сумнівів щодо своєї барви. Насмішка — глузливий жарт: префікс «на-» (така вже радикальність префіксів!) докорінно змінює «оздоровлювальну» природу сміху: тут у гру вступає жовч.

Утім, не все й тут однозначно. Надто, коли зважимо на су­фікси. Насмішкуватість — не така вже й погана прикмета, ще й коли применшувальну дію суфікса підкріпити отим дуже звич­ним, що так часто на вустах, прислівником «трохи»: проворна, жвава, весела й трохи насмішкувата — зовсім не погані риси дівочої вдачі. Римляни сказали б: «Із крихтою солі» (у нас — із перцем). Саме з крихтою, бо далі — уже не сіль, а жовч.

Насміхатися з когось і висміювати когось — неоднакові речі: висміювання відверте, а насміхання часто приховане, тим і не­безпечніше. Усмішка й насмішка, дарма що в їхній основі той самий корінь, — цілком різні: усмішка живиться радістю; насмішка — злом, ділимося з кимось усмішкою, щоб іще комусь було радісно й добре; насмішкою — аби було зле.

«Немає зла, щоб на добре не вийшло» — для всіх випадків підхоже прислів’я. А ще кажуть, що з насмішки люди бувають, а насмішникам очі вилазять. Цицерон — чи не найкраще тому підтвердження. «Горошина! Горошина!» — насміхалися з нього однокласники (латиною сісег — горох). «Ще позаздрите моєму прізвищу!» — пообіцяв насмішникам завзятий хлопець; хто знає, чи був би таким заповзятливим, якби не ті насмішки.

Перший із-поміж усіх лукавих насмішників — Мефістофсль. На його жовчному обличчі — знак найлукавішої, найгострішої іронії. Протистоїть їй лишень те, що ніколи не може бути ні смішним, ані осміяним, — усесильний творчий дух любові.

438 слів     

За А. Содоморою

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 853 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar