Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Зачарована земля
01.03.2015, 10:15
загрузка...

Генка повернувся зі школи і звично відчинив двері до кімнати дідуся. Відразу очам не повірив. Старий плакав. Виявилося, зносять хати, що не піддаються дезактивації після вибуху на атомній.

- Так у Києві ж краще, дідусю! – намагався переконати онук.

- Кожному миліше своє гніздо. Нашу хату батько все життя будував. Усе зароблене йшло на будівництво. Про дітей дбав. Я в ній народився, корінням уріс у ту землю. Тепер навіть думкою не буде куди повернутись.

- Але ж це можна зрозуміти: така велика аварія! - хлопець до нього. Та дід розуміти не хотів. Хіба ж аварія - випадковість? Хіба хто-небудь запитував поліщуків, господарів Полісся, чи хочуть вони такого атомного прогресу? Такої цивілізації без людяності? Ніхто. Поспішали, на розум поскупилися, на серце облінилися. Потім отямилися: проект поганий, реактор ненадійний, працівники безвідповідальні. Запізніла правда. Зрозуміти таке - означало б виправдати.

Не годиться наша земля на атомні. Заповідна вона. Зачарована. Тому й природа наша особлива. В ній правдива краса. Без неї що душу зарятує?

Переселяють людей у нові будинки. Рубають коріння, рубають святу любов до батьківської землі. Кожен клаптик її відвойовували колись у ворога. Невже щоб пусткою тепер ставала?

Онукові безмежно жаль було діда, так хотілося обняти його втішити його біль.

- А давай поїдемо, діду, запропонував онук.

- Справді, поїхали, - зрозумівши малого з півслова, відповів дід.

Вони встигли вчасно... Затріскотіли стіни, чи то застогнала від гострого раптового болю дідова душа, прощаючись зі своїм хранилищем. У руці старого кришилася грудка перемерзлої землі. На лиці тремтіла  скорбота.

235 слів (за Л. Ковалевською)

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 3119 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.9/8
Всього коментарів: 0
avatar