Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Загадка „Велесової книги”
16.09.2020, 23:12
загрузка...

Усе це трохи нагадує детективну історію.

Йшла громадянська війна в Україні. В одному з маєтків білогвардійський офіцер знаходить загадкові дощечки, а на них – незрозумілими літерами видряпано якийсь текст. Інший на його місці, певно, не надав би їм ніякого значення, а він не знати й навіщо забрав ту знахідку із собою.

По деякім часі офіцер емігрував до Бельгії, прихопивши й загадкові дощечки. Там вони потрапили на очі фахівцям, які зробили з них фотокопії. А саму знахідку в офіцера невдовзі хтось украв.

Отак і загубилися всі її сліди. Ні сам Ізанбек (таке прізвище офіцера), ні той, хто дощечки пере фотографував, уже не могли продемонструвати їх ученому світові. А припущення було таке, що це – одна з найдревніших пам’яток слов’янської писемності: „Дощечки Ізанбека” (так спершу іменувалися в науці ті тексти) дали поштовх до багатодітної дискусії, яка не вщухає й до сьогодні.

Чимало зусиль довелося докласти текстологам, аби розшифрувати написи. З’явилися переклади „ Дощечок Ізанбека” різними мовами. Існує вже кілька перекладів українською, і ми маємо змогу прочитати передісторію слов’ян, дізнатися про подробиці їхньої боротьби з нападниками, які час від часу спустошували наші землі.

Після того як „Дощечки Ізанбека” були розшифровані й перекладені, вони одержали назву, під якою й сьогодні знані в науці: „Велесова книга”. І назва ця, безперечно, не випадкова: вона іще раз підкреслює те, що твір цей народився у язичницькі часи. Адже Велес був одним з найшановніших богів у древніх слов’ян-язичників.

З цього погляду особливо важливими для розуміння пафосу „Велесової книги” здаються ось такі слова з шостої дощечки: „А греки, хотячи охрестити нас, аби ми забули своїх богів, сподівалися, що в такий спосіб вони навернуть нас до себе та зроблять з нас своїх невільників”. Значна частина дослідників, посилаючись на ці слова, вважає, що „Велесова книга” – це оборона віри предків, це – клич на захист давніх духовних святинь, зневажених на Русі в часи Володимира Святославина після прийняття християнства.

Вчені вважають, що „Велесова книга” – це історико-релігійна пам’ятка V-IX століть, у якій зібрані епічні твори наших предків про світ, природу, про богів, яким вони поклонялись. Тут є оповіді про богів Велеса, Перуна, Сварога, Дажбога, Хорса, Ярила, про найдавніші роди Білояра, Оря, про війну з готами, що була у IV століття, про Дніпро, Дон і нашу землю, про святі заповіти боронити її. Все це оповите щирістю і поетичністю народного світобачення. Ось як про нашу землю написано на четвертій дощечці. Сини Орія рушають у землі, де течуть „мед і молоко”. На шістнадцятій дощечці написано про широченну Рай-ріку, що тече до моря. Це просто Дніпро. На п’ятнадцятій дощечці оспівані перемоги праведного Кия і Києва-града.

Друга частина вчених категорично стверджує: „Велесова книга” – майстерна підробка. Часи її народження – не сива давнина, а початок двадцятого століття. Й один з головних їхніх аргументів – те, що вченому світові не були продемонстровані „Дощечки Ізанбека”, що хімічний аналіз тієї знахідки, який визначив би її вік, ніхто не робив.

Отже, загадку „Велесової книги” все ще не розгадано. (М.Слабошпицький; 432 слова).

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав:
Переглядів: 38 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar