Творче завдання: ввести в текст переказу роздуми про шляхи відродження нашої духовності.

Якось західнонімецькі вчені порівняли аналіз крові єв­ропейців початку століття й сьогодення, і з’ясувалося: якщо перелити кров нашого сучасника людині тієї пори, вона по­мерла б… від зараження, настільки вже змінився організм під дією «дарів» індустрії, хімії, медицини та інших реалій XXI віку. Але ж з душею не менші зміни сталися! Як донес­ти голос горлиці чи перепілки, що домінують у мелодії ба­гатьох українських дум і пісень, тим, хто ніколи не чув цих птахів, та й де знайдеш їх на отруєних хімією полях? Скажи зараз слово «цнота» в молодіжній аудиторії — більшість не зрозуміє навіть, про що йдеться. То як же «перекласти» їм святість і шляхетність, що пов’язувалися з дівочою красою й вірністю в літа, коли молоді звали одне одного не «чувіха-ми» й «чуваками», а «горлицями» й «соколами»? Чи зрозуміє взагалі наше покоління «код» життя, переданий нам у музи­ці предками?

Урбанізація — а нині вже більше половини людства живе в містах —ніби асфальтовий каток, рівняє всі національні від­мінності й чуття в загальну сіру масу — одноманітну і безжит­тєву.

Тільки в батьківських оселях стаємо людьми. Тут усі — діти: чи приїхав після космічного польоту чи піднявся з шахти, прибув з міністерського кабінету чи місць ув’язнення, як і сто і тисячу літ,— тут і прощення, тут і розуміння, тут і сповіді… і розкаяння…

І як часто, дивлячись на засмиканих сучасників своїх, ду­маєш: не допоможуть вам у стресах, набутих у гонці за чинами й речами, ні дефіцитні ліки, ні психотерапевтичні методики, ні модні курорти. Допоможе хіба те, що ви аж ніяк не вважає­те дефіцитом: здоров’я душі, основане на тисячолітній народ­ній моралі.

Як нагадала б вам про нього бандура! Лиш прийміть ці хвилі тепла, світла, сердечності, лиш зрозумійте цю диво­вижну чисту мову музики, адже повертає вона вам, по суті, вас самих…

Вірю, що пісня допоможе воскресить любов до Землі, а коб­зарі — пробудити совість і волю до дії. Це — речники совісті етносу, його віри, історичного оптимізму. Для мене майбуття рідного народу відкриває реальність гармонійного життя, де кобзарі посядуть важливе місце як деміурги нового щабля сві­домості невмирущої етнодуші.

(327 сл.)

                                                                          (Із журналу)