Головна » Файли » ПЕРЕКАЗИ

Знаходьмо час для ближнього
16.11.2014, 18:30
загрузка...

Ми часто говоримо про дружбу, любов до ближнього. Добре знаємо, які вимоги поставити до того, кого з обережністю збираємося зарахувати до числа своїх друзів і знайомих, не від того, щоб і випробування їм влаштувати на чистоту сумління. Знаємо, говоримо, розмірковуємо, сперечаємось. А наші взаємини й далі продовжують залишатися холодними і безпомічними. «Ти – мені, я – тобі», - чи не цим самоприниженням пропахли вони сьогодні? І от на часі ще одна недуга дружніх взаємин: «Мені ніколи!»

«З усіх утрат втрата часу найтяжча», - писав великий Сковорода. Як же тоді бути дружбі, співчутливості, милосердю? Невже час, затрачений на них, вважати згайнованим? А може, він і є саме тим невтраченим, золотим часом, відведеним нам на землі?

Мати потребує нашої уваги, телефонує товариш, у сусіда елементарне прохання – а нам усе ніколи: у нас підготовка до уроків, Інтернет-спілкування, заняття у фітнес-клубі. Після численних відмов оточуючим раптом схаменулись, озирнулись – довкола порожньо, нікому й слова мовити. «Що ж це виходить, - задумуємося тоді, - живемо, щоб навчатися, чи навчаємося, щоб жити?» Свідомо обираємо життя повноцінне, а не самітницьке, позбавлене втіхи живого спілкування, взаємодопомоги, душевного тепла. Жахаюся самої думки про самоізоляцію. Це ж те саме, що перестати жити взагалі!

Дехто виправдовується заклопотаністю, усуваючись від світу і його проблем. А вони часто виявляються не чимось іншим, як товстошкірою байдужістю. Задумаймось, чи не вульгарно звинувачувати роботу, навчання в недосконалостях душі? І що важить більше: відданість справам чи підтримка людини в безвиході? Від нагромадження справ ми, звичайно ж, залишимося живі, але для інших – гинемо. Згодом починаємо розуміти, що втрачені й для себе. Та буває пізно.

Ось він, духовний портрет заклопотаної людини. Точніше, заклопотаної собою людини, яка втратила здатність допомагати й розраджувати, перетворила співчуття на формальність, потопила турботу про інших у пустослів’ї. Сумно й боляче, якщо це портрет більшості моїх сучасників.

Тож знаходьмо час! Ми живемо на відстані кроку від ближнього, і від нас залежить, поєднає чи розділить нас цей крок.

Знаходьмо час! Прикро, якщо його нема. Боляче й несправедливо, якщо нема. Якщо ви когось відважилися прогнати від свого порога, робіть це тому, що заслуговує, а не тому, що затримає вас на мить. Знаходьмо щоденно, а не тільки у вихідні. У календарі дружби і взаємодопомоги всі дні помічені. Не забуваймо: стукають у двері вашої душі за розрадою так, як стукали колись у потребі хліба і вогню.

Знаходьмо час, бо для когось він може бути рятівним, єдиним виходом, майбутнім.

Оскільки самотність все частіше нагадує нам небуття, а відмова в підтримці гіркою самокритикою лягає на душу, візьмемо у життя як заповідь: знаходьмо час для ближнього!

417 слів

Із часопису

Творче завдання. Чи в усьому згідні ви з автором тексту? Яких ознак, на ваш погляд, набула дружба у 2012? Чи в усьому її виправдовуєте? Яка епоха і які люди могли б послужити їй зразком?

 

 

 

Категорія: ПЕРЕКАЗИ | Додав: | Теги: переказ 10 клас, текст переказу, переказ Знаходьмо час для ближнього
Переглядів: 2952 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 4.3/13
Всього коментарів: 0
avatar