Текст 1.

Побачивши у воді вужа, діти аж присідають з несподіванки та остраху. Ось він пливе біля самого берега, а за ним безшумно в’юниться вода. Вуж грубий, немов сплетений з мотуззя. Голова в нього гладка й блискуча, жало роздвоєне. На голові противно жовтіють дві цятки.

Недалечко від дітей вуж починає забиратися на вербову гілку. Тіло в нього чорне й слизьке. Верба жалісно тремтить під його вагою. Вигинаючись, він лізе гілкою, добирається до якогось невеличкого гніздечка.

Це гніздо соловейка. Діти одразу стають сміливими. Оглядаються навколо себе, знаходять якесь штурпаччя й  починають кидати на вужа.       

Він саме дотягається до крихітних соловейкових дітей, коли сестричка й братик з обох боків починають штурхати його поліняччями. Вуж відлипає від гілки та бовкає в озеро. Якийсь час він крутиться біля поверхні води, а тоді зникає в глибині. Дівчинка гірко плаче й ще довго не може заспокоїтись.

За М. Стельмахом

Текст 2.

Діти  летять  до  круглого,  мов  полумисок,  озерця.  Навколо  нього,  над  самою  водою,  узялися  за  руки  чубатенькі  верболози  та  й  ведуть,  мов  діти,  своє  зелене  коло.  А  біля  самого  берега,  виткнувши  із  води  гладку  голову,  пливе  грубий,  мов  сплетений,  вуж.  Діти  з  несподіванки  присідають,  з  острахом  дивляться,  як  на  вужевій  голові  жовтіють  дві  цятки.  Як  за  ним  в'юниться  вода.  Недалечко  від  них  вуж  іще  більше  висунув  голову  з  озеречка,  покрутив  нею  й  роздвоєним  жалом  та  й  почав  збиратися  на  гілку  верболозу.  Під  його  вагою  вона  жалісно  впала  у  воду,  затремтіла,  а  вуж,  вигинаючись,  поліз  по  ній  мало  не  до  самої  серцевини  дерева.  І  раптом  Левко  з  Настечкою  побачили,  що  плазун  добирається  до  соловейкового  гніздечка.

     Вони  відразу  стали  сміливими,  знайшли  якесь  штурпаччя  й  кинули  на  вужа.  Він  саме  дотягнувся  до  крихітних  соловейкових  дітей,  коли  Настечка  й  Левко  з  двох  боків  штрихнули  його  палицями.  Вуж  відлип  від  гілки,  бовтнув  у  воду.  Розлютована  дівчинка  ще  зопалу  вдарила  його,  коли  вуж  закрутився  біля  поверхні  води,  а  потім  чогось  розплакалася.  (За  М. Стельмахом)