Головна » Файли » Предмети » українська література

Відгук (рецензія) "Русалонька із 7-В"
23.04.2019, 00:00
загрузка...

З життя однієї Русалоньки: історія перша

Тетяна Качак

Хто з дівчаток не мріє чи не уявляє себе принцесою? Хто не захоплювався історією Попелюшки чи не побивався над долею Русалочки Ганса-Христіана Андерсена, яка заради кохання готова була перетворитися на морську піну? Так, ці мотиви глибоко зачіпають, бо по-справжньому близькі, а можливо, не раз уявно пережиті з різними фіналами, зі змінами імен та героїв.

Марина Павленко добре знає дівчаток-підлітків, їхні переживання, думки, мрії, закоханості, уявлення. Вона розгадує «дівочий світ», а ще вміє цікаво й образно розповісти про пригоди, таємниці, детективні пошуки істини, мистецтво і магію, культуру і язичницькі ритуали, художньо передати народні легенди та повір’я, виписати історію родоводів і створити колоритне тло історико-суспільних подій різних часів. Саме тому її тетралогія «Русалонька із 7-В» уже не один рік поспіль користується популярністю серед читачів-підлітків, а особливо дівчаток. Книги Марини Павленко отримали й визнання фахівців, адже не раз очолювали рейтинги найкращих видань року, а письменниця стала лауреатом найпрестижніших літературних конкурсів і премій у галузі літератури для дітей. Зайнявши нішу романтично-детективної прози, твори зацікавлюють дослідників насамперед поетикою, авторською майстерністю будувати розповідь із орієнтацією на читацький досвід, горизонт сподівань і, звісно, особливості сприйняття адресата – дитини.

Перша книга серії «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських» від початку налаштовує читача на цікаву, захопливу історію, яку хочеться не просто спостерігати, а переживати.

Не тільки назви книг серії, але й тексти Марини Павленко позначені літературними асоціаціями з Андерсеновою казкою «Русалонька». Софія, головна героїня твору, захоплюється цією казкою, образом Русалоньки, розмірковує над її вчинками, знаходить схожість із собою. І якщо у першій книзі серії образ-символ Русалки зринає тільки в уяві головної героїні й накладається на її зображення, то в наступних трьох авторка увиразнює і матеріалізує його у малюнку Павлика, обрисах на камені у Білокрилівському лісі, на полотні художника Юрія Мокрецького і навіть в образі сучасної дівчини.

Сюжет повісті будується на логіці розв’язання таємниці прокляття роду Кулаківського. Софійка живе разом із батьками і молодшим братиком Ростиком, вчиться у школі, таємно кохає однокласника Вадима, має доброго друга Сашка. Все змінюється тоді, коли Вадим довіряє їй свою таємницю і розповідає про прокляття роду. Софія хоче йому допомогти. Їй до рук потрапляє фотографія Гордія Кулаківського, з якої все й починається.

Не обходиться тут без чарів та магічних властивостей стародавніх предметів, подорожей у часі, надприродних умінь (наприклад, бути невидимою). Софіїна сім’я переїхала до нового будинку, куди разом з іншими речами перевезла стару бабусину шафу. Згодом Софійка з’ясовує, що це справжня машина часу: якщо сісти в неї, взяти якусь фотографію, то можна потрапити у той час і обставини, за яких зроблено світлину. Так дівчина особисто дізнається про всі події, які відбувалися в минулому, зокрема й про те, що Гордій Кулаківський обманом заволодів чужими землями, обдуривши представника дворян Данила Міщенка. Його прокляли одурені люди.

Мандруючи зі світлинами в минуле, Софія знайомиться із членами родини та нащадками Гордія. Щоб збагнути всі родові зв’язки між цими людьми, слід добре вчитатися в текст і відтворити в уяві родовідне дерево Кулаківських.

«От нащо казки з нещасливим закінченням?!Софійка й досі не заспокоїться. Так гірко! Так шкода Русалоньки! Хочеться в самісіньке вухо закричати нетямущому принцові: “Це ж вона, Русалонька, тебе врятувала!!!”»

Софія не мала жалю до Кулаківських, їй було шкода тільки Катерини, і коли вона дізналась, що її з чоловіком Семеном убив грім, а їхні душі й досі блукають на місці, де згоріла хата (а це саме там, де тепер стоїть їхній будинок), вирішила змінити минуле. Їй допоміг друг Сашко. Так Софія зняла прокляття, а Вадимові дід та батьки нарешті повернулися додому.

У творі є ще одна художня деталь, яка має особливе смислове навантаження: магічний предмет – бабусині коралі, котрі не тільки передають дівчатам із роду і вдягають на весілля, бо вони приносять щастя, але й допомагають Софійці стати невидимою в минулому. Їх мала одягнути й Сніжана, коли готувалася до весілля з Валентином, але коралі зникли. Валентин же виявився непорядним чоловіком, бо вже покинув двох жінок із дітьми і не піклувався про них. Але й тут спадковість далася взнаки.

Мандрівка у часі, зміна теперішнього через минуле, дія чарівних предметів, щасливе закінчення історії – ці казкові мотиви (які хоч і не є новими, але письменниця майстерно актуалізовує їх) захоплюють дітей-читачів незвичністю, таємничістю, пригодницьким характером, поєднанням переживань за долю персонажів і захоплення їхніми сміливістю і героїзмом.

Композиційно розповідь Марини Павленко вражає органічністю поєднання реального й вигаданого. Тут і розповідь про сучасних дітей, і родинна історія декількох поколінь, і етимологічні вкраплення про походження прізвищ та географічних назв, і народні традиції та вірування українців, їхній побут у довоєнний та повоєнний час. У цьому вдало реалізовано пізнавальний аспект твору.

Адресуючи твір дітям (7–12 років), Марина Павленко не моралізує, а на прикладах поведінки своїх героїв показує, як варто, а як не варто чинити. У повісті не розкрито проблему стосунків батьків і дітей, хоча вловлюється акцент на демократичних відносинах у родині Софії. Не прописано цю проблему ані у випадку з вихованням Вадима, якого батьки покинули на бабусю, ані у випадку із Сашком. Моментами, показуючи цих хлопців, письменниця використовує художній прийом порівняння і контрастного зіставлення персонажів.

Як і Софія, Сашко – позитивний персонаж, наділений високими моральними якостями хлопчик, який допомагає матері утримувати сім’ю. Вадим називає його «бомжиком», але Сашкові щирість і відданість схиляють читача на його бік. Авторка фрагментарно передає емоції та настрій героїв, але з детального опису вчинків, поведінки, мови можна повністю відтворити їхній психологічний портрет. Письменниця не нав’язує своєї оцінки персонажів, залишаючи вибір за читачем.

Надаючи перевагу розповіді від третьої особи, авторка активно використовує діалоги як художній засіб сюжето- й образотворення. Марина Павленко закликає читачів до співтворчості у написанні закінчення сучасної казки, але фактично відслоняє завісу майбутнього Софії, коли в розділі «Ще одна таємниця шафи» веде героїню не в минуле, а в майбутнє. Події розгортаються в ресторані «Русалонька», власником якого є дорослий Сашко. Саме він, а не Вадим викликає хвилювання у дівчини і пропонує вийти за нього заміж. Задля Софії він і відкрив цей заклад, оформлений у морському стилі: «Вразили гігантські вітрини-акваріуми, колони ліан-водоростей і мармурові морські жителі поміж ними» (с. 211). Цей розділ є натяком на щасливе завершення історії Русалоньки, всупереч казковому фіналу твору Андерсена. І це дуже вдалий авторський хід, адже він інтригує і водночас заспокоює читача.

Коктейль «Русалонька»

Iрина Гищук

Книжку Марини Павленко «Русалонька із 7-В, або Прокляття роду Кулаківських», першу з п’яти, уже невдовзі читатимуть усі без винятку українські хлопчаки та дівчата. Від 2015 року її вивчатимуть у відповідному класі на уроках української літератури. Звісно ж, якщо шкільної програми вкотре не змінять. Утім, серія й поза програмою не скаржиться на брак читацького інтересу, а письменниця готує останню, п’яту книжку.

Події двох основних сюжетних ліній розгортаються паралельно і майже незалежно одна від одної в різних часових площинах: у сьогоденні й у минувшині. Об’єднують їх лише декілька магічних речей: стара шафа, коралі, а ще – сімейні фотографії, за допомогою яких дівчинка й потрапляє у минуле, спочатку випадково, а потім – щоб зняти з однокласника родове прокляття. У реальному житті Софійка ходить до школи, спілкується з друзями та родичами, доглядає маленького братика, бавиться із кошеням, хворіє, їздить до бабці в село, – словом, робить усе, що й належить робити звичайній школярці зі звичайної родини. У минулому ж їй відведено роль спостерігача за хитросплетіннями долі трьох родів – Кулаківських, Міщенків та власного. У перебіг історії Софійка втручається лише раз: за порадою (а чи з дозволу) сліпого старця – єдиного містичного персонажа повісті – чим, власне, і змінює майбутнє роду Кулаківських.

Книжка чудово ілюструє, як тісно пов’язані далекі, здавалося б, історичні події з долею конкретних людей із сьогодення. Історія стає для читача не звично-абстрактним переліком дат, імен та подій, що їх вивчають на уроках, а цілком реальним полотном обставин, у яких довелося робити свій життєвий вибір його батькам, дідусям, бабусям та вже геть далеким пра-, прапра- і т.д. Добре виписано й світ школярки Софійки. Авторці вдається створити позитивний образ сучасної родини з теплими та дружніми взаєминами. А ще – без моралізаторства, а лиш мимохідь торкнутися багатьох проблем: куріння та наркотиків, крадіжок, допомоги батькам, старанності у навчанні, ввічливості й поваги до старших. Навіть ненависний багатьом дітям суп – і той не залишився поза увагою.

«У мене рід проклятий. Гроші ведуться, щастя – ні грама!»

Підлітки знайдуть у тексті чимало знайомих проблем та хвилювань, надто ж коли йдеться про стосунки «хлопець-дівчина». Урешті, ця «реальна» частина книжки дуже нагадує любовний роман, але для підлітків. Тут є все, чому слід бути в легкому жіночому читві: трохи ревнощів, трохи переживань і «самогризоти» головної героїні, трохи геройства для порятунку коханого. Ну, й, звісно ж, любовний трикутник: чемна, розумна та скромна дівчина, яка мліє від красивого, з відблиском «елеґантної» нахабності й загадковим ореолом сімейного прокляття, Вадима, та його подружка – яскрава зовні, але не обтяжена інтелектом Ірка Завадчук. А ще є сміливий, добрий, відданий, але бідний та непомітний друг Сашко.

Жанр книжки інколи означують як краєзнавчий детектив. Історичний та краєзнавчий бекґраунд і справді цікавий, а ось детективом повість можна назвати лише «з натяжкою».

Попри те, що в сюжеті чимало інтриг, оповідь упродовж усієї книжки розгортається невиправдано рівно, без «крутих віражів», і навіть кульмінація виходить якась невиразна. Тут майже немає розслідування, швидше така собі сторі про життя-буття з безліччю подій та персонажів. Книжка нагадує коктейль, у якому намішано так багато інгредієнтів, що годі й упізнати, з чого зроблено отой кисло-солодкий із пікантною гірчинкою сіро-буро-малиновий напій. Через цю перенасиченість подіями та героями навіть встежити за ниткою сюжету не завжди просто, нерозкритими залишаються й чимало характерів, зокрема головних героїв.

Спитаєте, до чого ж тут русалонька? Власне, ніякої русалоньки й немає. Є просто дівчинка, якій подобається Андерсенова казка, але не подобається її сумне закінчення. Оце й усе. Жодної подібності образів чи сюжетної пов’язаності. Хоча ні, є ще завершення… На останніх сторінках шафа випадково переносить Софійку в майбутнє. Вона, вже студентка, приїжджає до рідного містечка і заходить у новий шикарний ресторан «Русалонька». Там випадково зустрічає Вадима, а потім і Сашка, який із безграмотного «хрущика» перетворився на «крутяка», власника ресторану: «Я знав, що колись ти повернешся!…. І знав, що тільки такий ресторан тебе зможе зацікавити!… Я хочу, щоб ти стала моєю дружиною, моєю… Русалонькою!». Чудово, коли в казки щасливе закінчення, але невже обов’язково дотримуватися всіх «найкращих традицій» дешевих мелодрам?! Із другого боку, на цьому прикладі талановиті вчителі мають чудовий шанс пояснити учням явище кічу в літературі.

 http://www.barabooka.com.ua

Категорія: українська література | Додав:
Переглядів: 99 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar