Головна » Файли » ШКОЛЯР » українська мова

Культура мовлення
08.11.2020, 23:32
загрузка...

Культура мовлення

Основою мовленнєвої культури є грамотність, тобто дотри­мання загальноприйнятих літературних норм у користуванні лексичними, фонетичними, морфологічними, синтаксичними й стилістичними засобами мови. Проте цим поняття мовлен­нєвої культури не вичерпується. Мовлення має бути не тільки правильним, а й лексично багатим, синтаксично різноманіт­ним. Щоб цього досягти, слід вслухатися в живе мовлення, вдумливо читати політичну, художню й наукову літературу, звертаючи увагу на вживання окремих слів, на особливо вдалі висловлювання, на побудову речень, користуватися словни­ками. Треба активно розвивати своє мовлення: тренуватися усно й письмово викладати думки, виправляти себе, перебудо­вувати сказане, шукати найкращі й найдоцільніші варіанти висловлювання.

Культура мовлення,тісно пов’язана з культурою мислення. Якщо людина ясно, логічно мислить, то й мовлення в неї ясне, логічне. І навпаки, якщо в людини немає думок, якщо вона говорить про те, чого не розуміє або не знає, то й мов­лення в неї плутане, беззмістовне, захаращене зайвими словами вами, непотрібними красивостями. Мовлення тоді гарне, коли воно якнайповніше і якнайточніше передає думки чи малює образи, легко сприймається.

Грамотне, багате мовлення - це вияв поваги до людей.

 

(162 слова)

                                                    Із часопису

 

Культура мовлення

Культура мовлення це система вимог, регламентацій щодо вживання мови в мовленнєвій діяльності (усній та писемній). Належна культура мовлення — це свідчення розвинутого інтелекту і високої загальної культури особистості. Одним із завдань культури мовлення є подолання «мовних стереотипів»: стереотипи мовлення — це стереотипи мислення.

Тільки через високу культуру мовлення виявляються невичерпні потенції мови, гармонія її функцій. Культура мовлення має велике національне і соціальне значення: вона забезпечує високий рівень мовленнєвого спілкування, ефективне здійснення всіх функцій мови, робить шляхетними стосунки між людьми, сприяє підвищенню загальної культури особистості та суспільства в цілому. Через культуру мовлення відбувається культивування самої мови, її вдосконалення.

Проблема культури мовлення виявляється в таких основних аспектах: нормативність, адекватність, естетичність, поліфункціональність мовлення.

Нормативність — це дотримання правил усного і писемного мовлення: правильне наголошування, інтонування, слововживання, будова речень, діалогу, тексту тощо. Нормативність — це, так би мовити, «технічний» бік мовлення, дотримання загальноприйнятих стандартів. Мова наша багата, їй властива розвинена синоніміка та варіативність на фонетичному, лексичному і граматичному рівнях. Наше завдання — розвинути в собі здатність оптимального вибору мовних засобів відповідно до предмета розмови, співрозмовника, мовленнєвої ситуації.

Умій слухати себе та інших з погляду нормативності. Будь вдячний тому, хто виправляє твої мовленнєві помилки. Свої ж зауваження, поради та рекомендації іншим роби тактовно, делікатно.

Адекватність — відповідність, тотожність.

Естетичність мовлення — це реалізація естетичних уподобань мовця шляхом використання естетичних потенцій мови. Оптимально дібраний темп і звучність мовлення, уникнення нагромадження приголосних чи голосних, різноманітність синтаксичних конструкцій, доречність цитати чи фразеологізму, прислів’я чи приказки, тропів чи фігур, взагалі нестандартність мовлення — усі ці та інші резерви мови і засоби неструктурної естетики роблять мовлення естетично привабливим. І навпаки.

Культура мовлення суспільства — це чи не найяскравіший показник стану його моральності, духовності, культури взагалі. Словесний бруд, що заполонив мовлення наших співгромадян, мовленнєвий примітивізм, вульгарщина — тривожні симптоми духовного нездоров’я народу.

Експериментально доведено, що грубе слово як негативний подразник діє кілька секунд, але реакція на нього триває декілька годин і навіть днів. Як наслідок — порушення нервової та серцево-судинної діяльності людини, її хвороба, а іноді й смерть.

Тому висока культура мовлення — це не інтелігентська забаганка, а життєва необхідність для народу.

Поліфункціональність мовлення — це забезпечення застосування мови в усіх перелічених аспектах, у кожній сфері спілкування. Коли ж людина поставлена перед необхідністю вживати слова іншої мови, то є підстави говорити хіба що про культуру потворного суржика. А саме в такій ситуації опиняються зараз мовці в технічній, виробничій, діловій та деяких інших сферах.

Культура мовлення несумісна з багатослів’ям, словоблуддям, фальшивою патетикою, славослів’ям.

Шляхи підвищення особистої культури мовлення різноманітні. Для початку слід:виробити стійкі навички мовленнєвого самоконтролю і самоаналізу; не говорити квапливо — без пауз, «ковтаючи» слова; частіше «заглядати у словник» (М. Рильський), правопис, посібники зі стилістики тощо, вивчати мовлення майстрів слова;

читати вголос (особливо прозові тексти), з дотриманням усіх аспектів нормативності;

заучувати напам’ять художні твори, причому не тільки віршовані;

оволодівати жанрами, видами писемного мовлення, зокрема ділового мовлення;

привчити себе до систематичного запису власних думок та спостережень, щоденникових записів, сімейної хроніки тощо;виробити звичку читання з «олівцем у руках» — жоден цікавий і вартісний вираз не повинен бути втрачений для вас.

Шляхів до мовної досконалості безліч. Але всі вони починаються з любові до рідної мови, з бажання майстерно володіти нею, з відчуття власної відповідальності за рідну мову.

(За В. Іванишиним і Я. Радевичем-Вінницьким)

Категорія: українська мова | Додав: | Теги: Культура мовлення
Переглядів: 19 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar