Головна » Файли » Предмети » українська література

ІСТОРИЧНІ ПІСНІ
16.10.2019, 21:43
загрузка...

ОЙ МОРОЗЕ, МОРОЗЕНКУ
Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
Не так тая Україна,
Як та стара мати,
Заплакала Морозиха,
Та стоячи біля хати.
Ой з-за гори та з-за кручі
Буйне військо виступає.
Попереду Морозенко
Сивим конем виграває.
То не грім в степу грохоче.
То не хмара світ закрила, —
То татар велика сила
Козаченьків обступила.
Бились наші козаченьки
До ночі глухої, —
Полягло наших чимало,
А татар утроє.
Не вернувся Морозенко,
Голова завзята.
Замучили молодого
Татари прокляті.
Вони його не стріляли
І на часті не рубали,
Тільки з нього, молодого,
Живцем серце виривали.
Поставили Морозенка
На Савур-могилу.
"Дивись тепер, Морозенку,
Та на свою Україну!"
Вся ти єси, Україно,
Славою покрита,
Тяжким горем, та сльозами.
Та кров’ю полита!
І поки над білим світом
Світить сонце буде, —
Твої думи, твої пісні
Не забудуть люди.


ЧИ НЕ ТОЙ ТО ХМІЛЬ
(Пісня про Богдана Хмельницького)
Чи не той то хміль,
Що коло тичин в’ється?
Ой, той то Хмельницький,
Що з ляхами б’ється.

Чи не той то хміль,
Що по пиві грає?..
Ой, той то Хмельницький,
Що ляхів рубає.
Чи не той то хміль,
Що у пиві кисне?
Ой, той то Хмельницький,
Що ляшеньків тисне.
Гей, поїхав Хмельницький
К Золотому Броду, —
Гей, не один лях лежить
Головою в воду.
"Не пий, Хмельницький, дуже
Золотої Води, —
Їде ляхів сорок тисяч
Хорошої вроди".
"А я ляхів не боюся
Г гадки не маю —
За собою великую
Потугу я знаю,
Іще й орду татарськую
За собой веду, —
А все тото, вражі ляхи.
На вашу біду".
Ой, втікали вражі ляхи —
Погубили шуби...
Гей, не один лях лежить
Вищиривши зуби!
Становили собі ляхи
Дубовії хати, —
Ой, прийдеться вже ляшенькам
В Польщу утікати.
Утікали вражі ляхи,
Деякії повки, —
Їли ляхів собаки
І сірії вовки.
Гей, там поле,
А на полі цвіти —
Не по однім ляшку
Заплакали діти.
Ген, там річка,
Через річку глиця —
Не по однім ляшку
Зосталась вдовиця...

ДУМА ПРО МАРУСЮ БОГУСЛАВКУ

Що на Чорному морі,
На камені біленькому,
Там стояла темниця кам'яная.
Що у тій-то темниці пробувало сімсот козаків,

Бідних невольників.

То вони тридцять літ у неволі пробувають,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видають.

То до їх дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Приходжає,
Словами промовляє:
"Гей, козаки,
Ви, біднії невольники!

Угадайте, що в нашій землі християнській за день

тепера?"

Що тоді бідні невольники зачували,

Дівку-бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
По річах познавали,
Словами промовляли:
"Гей, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко!
Почім ми можем знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера?
Що тридцять літ у неволі пробуваєм,
Божого світу, сонця праведного у вічі собі не видаєм,

То ми не можемо знати,

Що в нашій землі християнській за день тепера".

Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Теє зачуває,
До козаків словами промовляє:
"Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!

Що сьогодні у нашій землі християнській великодная

субота,

А завтра святий празник, роковий день великдень".

То тоді ті козаки теє зачували,
Білим лицем до сирої землі припадали,

Дівку бранку,
Марусю, попівну Богуславку,
Кляли-проклинали:
"Та бодай ти, дівко-бранко,
Марусю, попівно Богуславко,
Щастя й долі собі не мала, Я

Як ти нам святий празник, роковий день великдень

сказала!"
То тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,

Теє зачувала.
Словами промовляла:
"0й, козаки,
Ви, біднії невольникиі
Та не лайте мене, не проклинайте,
Бо як буде наш пан турецький до мечеті від'їжджати,

То буде мені, дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати;
То буду я до темниці приходжати,
Темницю відмикати,

Вас всіх, бідних невольників, на волю випускати".
То на святий празник, роковий день великдень,
Став пан турецький до мечеті від'їжджати,

Став дівці-бранці,
Марусі, попівні Богуславці,
На руки ключі віддавати.
Тоді дівка-бранка,
Маруся, попівна Богуславка,
Добре дбає,—
До темниці приходжає,
Темницю відмикає,
Всіх козаків,
Бідних невольників,
На волю випускає
І словами промовляє:
"Ой, козаки,
Ви, біднії невольники!
Кажу я вам, добре дбайте,
В городи християнські утікайте,
Тільки, прошу я вас, одного города Богуслава

не минайте,

Моєму батьку й матері знати давайте:
Та нехай мій батько добре дбає,
Грунтів, великих маєтків нехай не збуває,
Великих скарбів не збирає,
Та нехай мене, дівки-бранки,
Марусі, попівни Богуславки,
3 неволі не викупає,

Бо вже я потурчилась, побусурменилась
Для роскоші турецької,
Для лакомства нещасного!"

Ой визволи, може, нас, всіх бідних невольників

3 тяжкої неволі,
3 віри бусурменської,

На ясні зорі,
На тихі води,
У край веселий,
У мир хрещений!
Вислухай, боже, у просьбах щирих,
У нещасних молитвах
Нас, бідних невольників!

ОЙ ЛЕТІЛА СТРІЛА
Ой летіла стріла
З-за синього моря.
Ой де ж вона впала?
— На вдовинім полі.
Кого ж вона вбила?
— Вдовиного сина.
Немає нікого
Плакати по ньому.
Летять три зозуленьки,
І всі три рябенькі:
Одна прилетіла,
В головоньках сіла;
Друга прилетіла.
Край серденька сіла;
Третя прилетіла
Та в ніженьках сіла.
Що в головках сіла —
То матінка рідна;
Сіла край серденька —
То його миленька;
А в ніженьках сіла —
То його сестриця.
Де матінка плаче.
Там Дунай розлився;
Де плаче сестриця,
Там слізок криниця;
Де плаче миленька —
Там земля сухенька.
Ой матінка плаче.
Поки жити буде;
А сестриця плаче.
Поки не забуде;
А миленька плаче.
Поки його бачить...

Категорія: українська література | Додав:
Переглядів: 46 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar