Головна » Файли » ШКОЛЯР » українська література

Петро Ребро – козацький сміхотерапевт
19.10.2020, 17:12
загрузка...

Петро Павлович Ребро народився 19 травня 1932 року в селі Білоцерківці Куйбишевського району Запорізької області в сім’ї колгоспника. Після закінчення Запорізького педагогічного інституту служив в армії, вчителював у Малокатеринівській школі, працював у редакціях обласних газет «Червоне Запоріжжя», «Запорізька правда», у книжковому видавництві, в обласному управлінні культури.

Більше 30-ти років очолював Запорізьку обласну організацію Національної спілки письменників України, заснував альманахи «Хортиця», «Спокута», «Весела Січ».

Один із засновників обласної організації Товариства української мови «Просвіта» і Асоціації національно-культурних товариств Запорізької області (очолював 15 років), президент (кошовий) Міжнародної асоціації гумористів і сатириків «Весела Січ».

Останні десять років – керівник науково-редакційного підрозділу з підготовки та випуску серії книг «Реабілітовані історією». За його редакцією побачили світ 4 книги названої серії, тритомник «Повернені імена», десять випусків альманаху-щорічника «Спокута» та ін.

Друкується з 1946 року. Перша збірка віршів «Заспів» вийшла в 1955 році. Нині в доробку письменника –сто книг для дорослих і дітей. Значна частина з них побачила світ у роки незалежності України. Це, зокрема, гумористична серія «Козацькі жарти» (12 книг), веселий календар «Козацький сміховник», трилогія «Сміхотерапія» («Помаранчевий сміх», «Майдан Усмішки», «Сміходерка»), книжки для дітей «Квіти мають імена», «Трінь і Трінька» та багато-багато інших.

Відомі схвальні оцінки, дані творчості П.Ребра класиками української літератури П.Тичиною, М.Рильським, А.Малишком. О.Гончар писав, що в творах запоріжця «нуртує козацький дух». П.Загребельний назвав П.Ребра «найвеселішим залишком минулих часів серед похмурих «патріотиків» дня нинішнього». На думку академіка М.Жулинського, гумористична серія П.Ребра «Козацькі жарти» –це «дотепна енциклопедія сміху січового козацтва».

П.Ребро – номінант Національної премії України імені Т.Г.Шевченка, лауреат літературних премій імені С.Руданського, імені І.Нечуя-Левицького, імені П.Тичини, імені Остапа Вишні, імені гетьмана П.Сагайдачного, імені С.Олійника, імені М.Нагнибіди, імені В.Лісняка, імені М.Андросова. Його драматична поема «Заграва над Хортицею» відзначена премією на Всеукраїнському конкурсі на кращу п’єсу, його пісня «Гей, шуми, Великий Луже!» (музика Є.Пасічника) отримала Гран-прі на Міжнародному пісенному фестивалі «Доля», а пісня «Хвилина мовчання» (музика О.Білаша) ввійшла до збірки «Сто улюблених пісень». Його книга «Веселиця» видана в серії «Золота колекція української поезії для дітей». Крім того, П.Ребро – лауреат Всеукраїнського фестивалю «Вишневі усмішки», Всеукраїнського конкурсу на кращу байку, фестивалів «Пісенний вернісаж», «Золоті трембіти», «Мамині джерела», журналу «Перець» та ін. Твори П.Ребра перекладені на багато мов народів СНД і світу. Вони ввійшли до антологій, календарів, шкільних підручників тощо.

Письменника нагороджено орденами Трудового Червоного прапора, Дружби народів, «За заслуги перед Запорізьким краєм» (ІІ ступеня), медаллю «За трудову доблесть», ювілейною медаллю «За розвиток Запорізького краю», Шевченківською медаллю, Почесними грамотами Верховних Рад Киргизії, Абхазії, Калмикії, Почесною відзнакою Національної спілки письменників України. Він –член ради старійшин Запорізької області, радник голови облдержадміністрації, почесний доктор Запорізького національного університету, почесний громадянин с.Білоцерківки. Стипендіат Президента України.

Гуморески Петра Ребра.

КОГО БОЯВСЯ СІРКО

Спитало товариство у Сірка,

Прославленого в битвах кошового:

Це правда (в людях чутка є така),

Що не боїшся, батьку, ти нікого?

Боюся, кошовий їм відповів

І подививсь насмішкувато й строго.

Кого? Ляхів? Османців? Москалів?

Сірко перехрестився й мовив: Бога.

ВУСА

Гармаш, коли скінчився бій,

Звернувся до Микити:

Тобі б я радив, друже мій,

Ще вуса відпустити.

А той: Нащо вони мені?

Мені й без них не скучно.

Бо я чував, що вусані

Стріляють дуже влучно!

СЛУЖБА КОБЗАРЯ

Священик курінному докоря:

Нащо взяли з собою кобзаря?

Не бє чужинців, не стає на чати,

Лише одне він знає жартувати.

В твоїх родителів синок дурний,

На батюшку нагримав курінний.

Якщо кобзар жартує пізно й рано,

У нас хутчіш загоюються рани!

СКАРБ

Козаки гуторять між собою

Після січі. Каже Полікарп:

Прочухан був добрий! Але з бою

Виніс я неоціненний скарб.

Панську зброю? Тютюну папушу?

Срібла глек? цікавиться братва.

Ні, я, хлопці, з бою виніс душу,

А скарбів цінніших не бува!

ПІЧ

Частенько дід заводить річ:

Найкраща штука в світі піч.

Тверда, круга, палка, мов біс.

Одна біда, що без коліс!

Набридло слухать це старій.

Нащо, пита, колеса їй?

Нащо? Я б зразу сів на піч

І покотив би аж на Січ!

НАУКА

В сімї хлопя, мов із води, росте

(А з ним ростуть і батькові тривоги).

Питає якось: Чом, коли йдете,

Ви, тату, завше дивитесь під ноги?

А то, щоб не потрапити в біду,

І ти на вус це намотай, Івасю.

Можливо, грошей я і не знайду,

Але ж зате і носа не розквасю!

СТРАХ

Козак Сірка питає:

Ви все життя в боях.

Скажіть, якщо не тайна,

Чи вам відомий страх?

Страшусь, але не бою,

Не куль, не шабель я.

Страшусь, аби ганьбою

Не вкрить своє імя.

ПОЯСНИВ...

Хлопці з вежі дивляться довкола,

Чи не йде якийсь непевний люд.

От один і каже: –Чуй, Миколо!

Ти не знаєш, що таке верблюд?

Той сміється: Ти коняку бачив?

Звісно, бачу коней я щодня.

Так от знай, що той верблюд, козаче,

Й трішечки не схожий на коня!

НЕ ТАКІ ВУХА

Пан Лопух на глузи брав

Козака Микиту:

Я б тобі пораду дав

Вуха вкоротити.

Зняв Микита капелюх:

Це ж чому? питає.

Бо таких великих вух

В людей не буває.

Запорожець витер піт,

Потилицю чуха.

А вам, каже, пане, слід

Доточити вуха.

Здивувався пан Лопух.

Це ж чому? питає.

Бо таких маленьких вух

В ослів не буває!

«Епілог» Петра Ребра.

В крові у нас козацькі гени.

В душі у нас весела Січ.

Вона дарує нам натхнення,

Вона співає день і ніч.

Її імення на скрижалі

Удячне людство занесло,

Бо запорожець і на палі

Жартує, ворогу на зло.

Зубами недруги скрегочуть

І їх хапають дрижаки,

Коли сміються і регочуть

На Запоріжжі козаки.

Складають зброю супостати

І їх терзає каяття,

Бо сміх це дух, що не зламати,

Бо сміх це воля до життя.

Цей сміх найбільша сила нині,

Це горді крила поколінь.

На них новітній Україні

В майбутнє линути.

Амінь.

Категорія: українська література | Додав:
Переглядів: 51 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar