Головна » Файли » ЗНО

ЗНО - 2013. Власне висловлювання
07.12.2014, 15:09
загрузка...

Підтримайте або спростуйте думку: «Великий талант вима­гає великої працелюбності».Прочитайте наведений текст.

Природна обдарованість людини — цей талант. Безпереч­ним законом життя є пряма залежність успішності від пра­цьовитості. Працелюбність допомагає розвивати здібності. Щоб стати визначним митцем, підкорити омріяну вершину майстерності, необхідно вдосконалюватися, докладати ве­ликих зусиль.

Викладіть свій погляд на цю проблему.

Ключові слова:     

•          талант;

•          працелюбність;

•          самовдосконалення;    

• успіх.        

 

1. На мою думку, саме любов до праці допомагає розвинутися талантові, який є в кожній людині. Та самої працелюбності мало: для розквіту великого таланту потрібна ще й духовна міць, щед­рі душа й серце.

З одного боку, якщо кожного дня не вдосконалювати свій талант, то він згасне в пітьмі буденності й звичайних справ, — людина ж талановита, працьовита, чим би вона не займалася, стане майстром своєї справи.

Так, Рафаель свого часу, маючи хист до малювання й удоскона­люючи його щодня, досяг успіхів, став відомим у всьому світі. У зв'язку з цим доречно згадати й ім'я музиканта та співака Фредді Меркурі, який мав чудовий голос. Його пісні звучать і до­нині, люди намагаються бути схожими на нього, а все тому, що він був працелюбним і талановитим водночас.

З іншого боку, щоб талант розкрився повною мірою, крім праце­любності, потрібно, щоб він ніс світло людям. Відомий український письменник Валер'ян Підмогильний у романі -Місто» показав, як жага до пізнання, любов до книжок та залізна воля допомагають та­ланту розвинутися. Завдяки працьовитості й наполегливості голов­ний герой стає письменником. Прикро тільки, що він не зважав на інших людей, використовував їх як щаблі у своєму зростанні, став черствою та бездушною людиною. Тому не можна стверджувати, що працелюбність породила великий талант: талант виростає на­самперед з великої душі. А цього в Степана Радченка не було.

Отже, шоб талант міг розквітнути, потрібна щедра душа, вели­ка працелюбність, аби кожного дня розвивати свої здібності. У світі не існує людей, які, маючи лише талант, досягали б успі­хів і визнання.

 

2. Я вважаю, що кожен успіх досягається важкою працею.

По-перше, усі люди від народження наділені різними здібностями, і ніхто не має права закопувати в землю таланти — великі чи малі. Ще з дитинства ми виявляємо здібності, але кожен — різні. Коли ді­ти виростають, то вибирають певні професії. Іноді люди роблять неправильний вибір і потім страждають. Хтось знаходить своє місце й досягає неймовірного успіху, стає відомим і забезпеченим. А інший усе життя перебуває в пошуку або зневіряється.

Яскравим прикладом того, як у розкритті таланту допомагає працелюбність і підтримка інших, є доля заслуженого артиста України Євгена Коровченка. Він з дитинства мріяв стати акто­ром. Після школи служив підводником на флоті, довго подоро­жував, але про мрію не забував. Повернувшись у рідний Київ, півроку відвідував лекції в Університеті ім. Карпенка-Карого, навчався, готувався до вступу. Працівників університету вразила така цілеспрямованість, наполегливість — і Євген став студен­том. Тепер він ще більше працює, хоч і сам уже навчає майбутніх митців.

По-друге, справжній талант, геній не шукає виправдання влас­ній бездіяльності, навпаки, він знаходить можливості розвивати­ся, працюючи й у неймовірно складних умовах.

Не можна не згадати Василя Стуса, якого навіть ув'язнення не зламало. У таборі він багато читає, пише літературно-критичні статті й поезії, викладає свої погляди в листах, шліфує знання мов і перекладає... Так, за останні роки перебування в таборі Стус написав майже триста поезій, які були знищені наглядачами. На знак протесту Василь оголошує голодування, але не кориться ка­там. Він і далі працює.

Отже, не можна нехтувати свій талант, необхідно його розвива­ти, працювати, самовдосконалюватися. Велика праця формує на­шу свідомість та саме життя.

Підтримайте або спростуйте думку китайського філософа Лаоцзи: «Довгий шлях починається з першого кроку». Прочитайте наведений текст.

У кожної людини свій життєвий шлях. Він не починається одразу з перемог, досягнень. Жодна ідея не може реалізува­тися миттєво. Будь-які справи мають свої витоки. Зі стар­ту, першого кроку починається шлях до незвіданого.

Викладіть свій погляд на цю проблему.

Ключові слова:

досвід;

мотивація;

самовдосконалення;

вибір;

життєвий шлях

 

1. На мою думку, у кожної людини є свій шлях, але ні в кого він не починається одразу ж із перемог і великих здобутків. Усякий рух по цьому шляху, усяке досягнення починається з маленького невпевненого кроку. Адже ми як маленькі діти, які лише почина­ють робити перші кроки в незвідане. А зі стежок і зусиль окремих людей сплітаються дороги людства.

Не завжди той, хто йде дорогою, уявляє собі, що буде в її кін­ці, — ще одна дорога чи стежина до останньої межі. Та його думки й сподівання стануть краплинками досвіду для інших, майбутніх подорожан. Прикладом цього можуть бути герої ро­ману Габріеля Гарсіа Маркеса «Сто років самотності». Родина Буендіа зробила перший крок у створенні вільного та щасли­вого життя. У творі описується динаміка розвитку маленького містечка, що згодом перетворилося на велике квітуче місто. Разом із містом зростає і сама родина. Та, на жаль, усе має свій кінець. Місто поступово піддалося владі часу, занепало, а славнозвісний рід, що, здавалося, буде вічним, просто загу­бився у швидкоплинності життя. Але спраглий, що йде доро­гою, немов із криниці, нап'ється життєвої сили з чистих дже­рел роману.

Ніхто не знає, що було б із людством, якби не його бажання ді­знатися більше, досягати .чети та розвиватися. Згадаймо, на­приклад, першу «прогулянку» по поверхні Місяця. Ніл Арм-стронг здійснив величезний прорив, що мав неймовірне значення. «Це був маленький крок дія людини, але гігантський стрибок для людства».

Виходячи з вищесказаного, я хочу зробити висновок: кожен довгий шлях починається з одного кроку; зусилля того, хто торує шлях, не марні; зі стежинок окремих людей складаються дороги людства.

 

2.

Із найдрібніших зоряних крихт!

 Вічна математика віку:

З суми безконечно малих

Виникає безконечно велике.

Л. Костенко

Я переконана, що кожний довгий шлях починається з одного невеликого кроку.

Підтвердженням цього є той факт, що жодна ідея чи задум не може реалізуватися миттєво. Поет створює вірш із невловимої думки чи образу, архітектор зводить грандіозні та величні храми, але перший крок у його роботі — елементарні креслення та ескі­зи. Яскравим прикладом може слугувати головний герой опові­дання «Талант» Степана Васильченка — молодий учитель із сіль­ської школи. Він має заповітну мрію — продовжити навчання в університеті. Задля досягнення мети герой починає з простого — старанно й наполегливо перечитує підручники та власні записи, тим самим робить перший крок на шляху до омріяних вершин.

Продовжуючи свою думку, маю сказати, що будь-які справи, витвори, здобутки, учинки мають свої витоки та джерела. На­приклад, Акт проголошення незалежності України став першою сходинкою в складному й багатогранному процесі творення суве­ренної та могутньої держави. Цей документ є першим кроком, що починає відлік на шляху нашої самостійної країни.

Можна зробити висновок, що кожна життєва путь починаєть­ся зі старту і жоден із нас не може його уникнути. «Почнемо з малого, можливо, тим колись одкриємо і велике», — сказав укра­їнський письменник Василь Земляк. Справді, робімо перший крок!

 

3. На моє глибоке переконання, яким би довгим не був шлях, він не почнеться, якщо ми не зробимо жодного кроку.

На підтвердження своєї позиції наведу такі аргументи. Наше життя — це і є шлях, який починається ще в дитинстві. Відтоді крок за кроком, пізнаючи світ, прокладаємо свою дорогу. Хоча ми постійно в русі, це зовсім не означає, що вибрали правильний на­прям.

Свідомо вибравши життєву дорогу, людина замислюється над тим, чи правильним шляхом іде. Буває, що ми зневірюємося в собі й не бачимо виходу зі скрутної ситуації, але, зробивши лише один крок, знаходимо інший шлях.

Прикладом може слугувати роман «Місто» Валер'яна Нідмо-гильного. Головний герой Степан Радченко приїхав до міста на­вчатися в технічному інституті, а став письменником. На дорозі успішного кар'єрного зростання Степана мучить внутрішня роз­двоєність: він продовжує свій рух уперед і в той же час не має си­ли відродити в собі первісну суть. Тому його перемога над містом здається непереконливою.

Другий яскравий приклад - із сучасного життя. Олексій, мій друг, мріяв стати зіркою телеекрану, але здобув зовсім іншу осві­ту. Та юнак не забував своєї мрії ні на мить. Якось він дізнався про кастинг для участі в епізодах фільму, спробував свої сили — і йому дали невеличку роль. Згодом Олексій знявся в декількох фільмах, а нещодавно отримав одну з головних ролей у телесеріа­лі. Зробив крок — і став ближчим до своєї мети.

Отже, нам потрібно, безсумнівно, робити перші кроки назуст­річ долі. Довіряти своєму єству, прислухатися до свого серця й завжди пам'ятати, що довгий шлях починається з одного кроку. Але яким буде цей шлях, обирати тільки нам.

 

4. Я погоджуюся з китайським філософом Лаоцзи, який ска­зав: «Довгий шлях починається з першого кроку». Більшість із нас прагне бути успішним, але не всі досягають своєї мети. Річ у тім, що лише одиницям притаманні потрібні для цього риси характеру: цілеспрямованість, рішучість, упевненість, здат­ність сконцентруватися й повністю присвятити себе справі.

По-перше, початковий крок є найважливішим, адже на шляху до здійснення своєї мрії часто доводиться боротися із самим собою: ми вимушені робити те, чого не хочемо, і відмовлятися від того, що робимо із задоволенням.

По-друге, саме перший крок зазвичай і стає мотивацією для по­дальших дій, а рішучий, вдалий початок здатен надихнути на ве­ликі звершення.

Прикладом може слугувати біблійний герой Мойсей, який на­магався врятувати єврейський народ, звільнивши його від раб­ства. Іван Франко у своїй поемі «Мойсей» описав довгий сорока­річний шлях блукань пустелями колишніх рабів-євреїв, яких пророк повів за собою в пошуках «землі обіцяної», кращої долі.

Цікавим прикладом із життя є видатний боксер, наймолодший абсолютний чемпіон світу Майк Тайсон. Він народився в неблагонадійній родині в одному з кримінальних районів Нью-Йорка. До тринадцяти років хлопець був хуліганом, доки не потрапив до спецшколи для неповнолітніх злочинців. Там Майк попросив учителя фізкультури (колишнього боксера) стати його тренером. Зробивши крок назустріч спорту, юнак назавжди змінив своє життя. З того моменту він повністю присвятив себе тренуванням, згодом здобувши титули, визнання та любов фанатів.

Отже, довгий шлях, безперечно, починається з першого кроку. Головне, зробити його назустріч своїм мріям, адже кожна по-справжньому успішна людина робить себе сама, пройшовши трі­умфальний шлях до успіху.

 

Підтримайте або спростуйте думку: «Будувати повітряні замки легше, ніж у них жити».

Прочитайте наведений текст.

Мрії — це прекрасної Людина, як художник, малює у своїй уяві повітряні замки. Із легкістю створює майбутнє. Та до­рога до цих замків терниста. Що ж важне: будувати над­хмарні споруди чи жити в них?

Викладіть свій погляд на цю проблему.

 

Ключові слова:

мрії;

повітряні замки;

тернистий шлях;

реальність;

реалізація задумів.

1. Як на мене, просто жити мріями набагато легше, ніж утілю­вати їх у життя.

Мрія — це неначе сценарій, а ми — режисери. Людина має право створити все, що захоче, вигадати найдивовижніші об­ставини, зануритися в неймовірні пригоди й. урешті-решт, відчути себе володарем світу. Але, на жаль, найчастіше сцена­рій залишається лише сценарієм, купою паперу з ідеальною мо­деллю життя. А ми вже починаємо свято вірити, що живемо в казці.

Яскравим прикладом з історії можуть бути часи Радянського Союзу, коли люди мріяли про життя в повітряному замку — ко­мунізмі, але так його й не побудували.

Буває, що людина зробить лише півдіїа, а вважає, що справа за­вершена. Начебто й починає йти назустріч мрії, але на кульміна­ційному моменті зупиняється з думкою про те. що далі все піде са­мо собою, уже багато чого зроблено, тож можна одягти корону, хоча палацу ще не існує. І тільки згодом починає розуміти, що на­справді жила в повітряному замку.

Саме це й сталося з героєм драми Івана Карпенка-Карого «Мартин Боруля». Він ще не мав ніяких доказів про дворянське походження, але жити по-панськи не йому не заважало. Мало то­го, Боруля навіть і подумати не міг, що «станеться не як гадаєть­ся», тож привчав до панських звичок і дружину, і дітей. Фінал п'єси всім добре відомий: казкове життя зникло.

З усього зазначеного вище можна зробити висновок, що буду­вати повітряні замки легше, ніж у них жити. Мрії — це прекрас­но, та потрібно багато працювати й не спинятися на половині до­роги, щоб перетворити їх на реальність.

 

2. Я твердо переконана, що будувати повітряні замки легше, ніж у них жити, адже для здійснення своїх мрій, бажань і праг­нень потрібно неабияк трудитися.

Свою думку хотіла б аргументувати такими міркуваннями. З одного боку, до надхмарних замків — омріяних задумів — прос­тягається довга терниста дорога, яку необхідно здолати, щоб до­сягти мети. Не варто літати в хмарах, ставити нездійсненну ме­ту та перебільшувати свої можливості. Безумовно, кожен полюбляє високо літати думками, та не кожен зуміє здійснити бажане. Звідси розчарування, відчай та безнадія в житті.

Яскравим прикладом із літератури щодо цього аргументу я вважаю сім'ю Дідухів із новели «Камінний хрест» Василя Стефаника. Родина прощається з рідним селом, вирушаючи до Канади на пошуки кращої долі. Дідухи це роблять заради майбутнього, у яке вірять. Вони наповнені одвічною жагою щастя й тугою че­рез його недосяжність. Сім'я вирушила шукати новий «замок», але не знає, де його знайти і як у ньому жити. Варто розуміти, на­скільки може бути важким шлях до здійснення мрій.

Однак мріяти потрібно! Погано жити без бажань. Мрії — це рушійна сила, яка допомагає нам, підштовхує до дій, рятує від су­ворої реальності. Мріючи, люди стають щасливіші.

Факти з історії переконують у правдивості цього твердження. За часів, коли українська земля була поневолена чужинцями, наш народ завжди рятувався мрією про визволення, надією на світле майбутнє, боровся, вірив у перемогу. Доречно згадати українську приказку тих часів: «Сам у неволі, а мрії на волі». І таких прикладів безліч.

Насамкінець хотіла б ще раз наголосити, що мрії повинні бути досяжними. Потрібно пам'ятати, що будувати повітряні замки легше, ніж у них жити.

3. Без перебільшення можна стверджувати, що будувати повіт­ряні замки легше, ніж у них жити.

Доказом цього може бути те, що повітря, з якого ми будуємо замки, не є міцним фундаментом чи дахом:уже саме слово «повіт­ря» вказує, що це світ нереальний та існує лише в нашій уяві, а до справжнього ще дуже далеко... І замок, створений уявою, зовсім не придатний для реального життя в ньому.

Це засвідчує, що мрії набагато тяжче відтворити в реальному житті й для цього потрібно докласти чималих зусиль.

Не можна не згадати драму-феєрію «Лісова пісня» Лесі Україн­ки. Мавка закохується в Лукаша та приходить до нього, залишаю­чи ліс, у якому пройшло її життя. Попри застереження Лісовика, вона йде до світу людей, де зазнає нещастя, труднощів і горя. А штовхало її на цей крок не що інше, як примарні мрії про те, що два світи можуть тісно співіснувати, хоч уся природа й проти цього.

Зупинюся ще на одному прикладі, але вже з власного життя. Моя подруга дуже хоче стати відомим хореографом. Зараз вона навчається в хореографічному коледжі й увесь вільний час при­свячує танцям, роблячи все можливе для здійснення мрії. Ця дів­чина є взірцем того, як потрібно будувати справжні замки, а не повітряні.

Отже, мріяти легше, ніж утілювати мрії в життя; будуючи по­вітряні замки, варто пам'ятати, що вони поки що несправжні, але в наших силах зробити все, щоб мрії стали реальними.

Методичний коментар: висновок логічно випливає з тези

Ми — не безліч стандартних «я», а безліч всесвітів різних

 

1. Багато хто вважає, що люди довкола нас — не просто натовп стандартних «я», а неймовірна кількість неповторних світів. Не можу не приєднатися до такої думки. Цю позицію я хотіла б ар­гументувати низкою міркувань.

По-перше, кожен із нас — особистість, яка прагне виявити свою індивідуальність. Ніхто не хоче бути нецікавим, безбарвним.

Підтвердженням такої думки є вислів Михайла Стельмаха: «Погано, коли в людини все сіре: і душа, і думки, і погляд. Сірі тільки перепілки гарні». І сам письменник був індивідуальністю в усесвіті українського письменства^ За неповторність високо оцінена і творчість Олександра Довженка. «Земля», «Україна в огні», «Повість полум'яних літ», «Зачарована Десна» — усі ці твори зробили видатного митця справжнім поетом кіно.

По-друге, повага до інших, толерантне ставлення до їхніх пере­конань, смаків і почуттів — якості, котрі підтримують людей у соціальному розвитку і які ми не повинні втрачати за жодних об­ставин.

Факти історії, як ніщо інше, переконують у слушності наведе­них вище міркувань. Усім відома трагедія Голокосту, що пока­зала, до яких жахливих наслідків може призвести приниження нації. Побутова нетерпимість до чужих суспільних ознак пере­росла в глобальну катастрофу, яка принесла смерть і горе.

Безперечно, можна навести ще чимало аргументів і прикла­дів на користь моєї позиції, але й запропоновані вище пере­конливо доводять, що кожна людина — унікальний, неповтор­ний світ.

Методичний коментар: приклад з історії непрямо ілюструє думку про те, що кожна людина — особистість, тому його можуть оцінити лише 1 балом.

 

2. Звичайно, кожна людина є особливою, вирізняється з-по­між інших. Тому я погоджуюсь із цією думкою та підтримую її.

Головною причиною втрати індивідуальності неординарною особистістю є прийняття нею моральних правил суспільства, об­меження її прав, нав'язування їй стандартів поведінки.

Таку політику уніфікації вів Радянський Союз. Вислів «Ми — не безліч стандартних "я", а безліч всесвітів різних» належить поету-шістдесятнику Василю Симоненкові. Хоча в 60-х років XX століття після смерті Сталіна відбувалася певна лібераліза­ція, діячів мистецтва все ще переслідували. Свободу слова пору­шували, контролюючи дії та навіть думки.

Людині варто своєчасно зрозуміти, що, відрікшись від власного світу, вона змінюється і вже ніколи не буде такою, як раніше.

Цій проблемі присвятила сторінки й видатна українська поете­са Леся Українка. У драмі-феєрії «Лісова пісня» головні герої Лукаш і Мавка закохуються одне в одного. Проте свекрусі неор­динарна лісова жителька не до вподоби, хоча дівчина вирізняла­ся красою душі — ніжністю, щирістю, доброзичливістю. Дивна то була новина, коли б парубок одружився з лісовою красунею. Мати не підтримала б його, а все село обурилось би. Підлаштувавшись під шаблони суспільства, Лукаш утрачає індивідуаль­ність і щастя.

Отже, хочу зробити висновок, що всі ми — «безліч всесвітів різ­них», а в кожному з нас є неповторне, індивідуальне. Ми маємо берегти й плекати його, не зрікатися своєї унікальності й не дава­ти нікому її нищити.

Підтримайте або спростуйте думку: «Зміни — найцікавіше в житті».

Прочитайте наведений текст.

Змінюючи світ, людина змінює себе. Часом якусь подію, що зробить звичне буденне життя кращим, чекаємо з нетерпін­ням. Що попереду? Так цікаво про це дізнатись.

Викладіть свій погляд на цю проблему.

 

Ключові слова:

буденність;

зміни;

мотивація;

самовиховання.

1. Як на мене, зміни — найцікавіше в житті людини. Адже то може бути краще за втечу від буденності, пізнання чогось нового, від багатства почуттів у душі?

По-перше, у кожного із нас є певні обов'язки, які щодня ми має­мо виконувати. Вони затягують нас у сіру реальність, де кожний день нічим не відрізняється від іншого. Щоб не опинитися в замк­неному колі буднів, маємо вносити деякі зміни у своє звичайне життя. Це принесе радість та піднесення, додасть сил, надихне на працю, відкриє щось нове.

Яскравим прикладом може слугувати новела «Intermezzo» Ми­хайла Коцюбинського, де зображено митця, знесиленого життям: «залізна рука» міста все більше й більше стискала, пригнічувала його. А на природі він зміг відпочити фізично та емоційно, набра­тися сил, натхнення для праці.

По-друге, у сучасному світі дуже багато різноманітних проб­лем, небезпек і несправедливості. Тож якщо людина хоче якось вплинути на хід подій та змінити щось на краще, вона передусім мусить починати із себе. Кожен має осмислити й усувати свої не­доліки, які заважають насолоджуватися життям і приносити радість іншим, має розвивати свій духовний світ.

Прикладом можна вважати власне життя. Мені зазвичай дуже цікаво ставити перед собою певну мету, яка передбачає усунення поганої звички або, навпаки, набуття хорошої. Це допомагає роз­виватися, досягати успіхів і прикрашати буденність неординар­ними рішеннями та подіями.

Отже, немає нічого цікавішого за зміни в житті людини. Не можна зациклюватися на чомусь одному, марнувати життя, тому що це не принесе бажаного результату.

Методичний коментар: приклад із власного життя «сухува­тий», безсюжетний, у ньому немає конкретної змодельованої ситуації, тож його можуть оцінити лише 1 балом

 

2. Уявімо собі, що дні минають за днями розмірено й однома­нітно, без жодних змін. Для нормальної людини це нестерпно. Тому я вважаю, що кожен прагне нового у своєму житті й здат­ний повернути його на краще.

Проте зміни теж бувають різні. Якщо вони позитивні, то люди­на почувається щасливою або хоча б задоволеною; якщо ж нега­тивні, що, на жаль, теж нерідко трапляється, тоді життя ви­пробовує вас на міцність. Керуючись інстинктом виживання, ми намагаємося долати випробування, а це нас загартовує, робить стійкими, досвідченими, а отже, кращими.

Згадаймо для прикладу біографію Лесі Українки. Дівчина-дворянка, яка росла в люблячій родині серед розкішної природи Во­лині, можливо, і не стала б видатною поетесою Лесею Українкою, а задовольнилася роллю інтелігентної дружини, матері. Проте вона захворіла на страшну, невиліковну хворобу, яка змінила Лесине майбутнє, спрямувавши її до поезії, тим самим подарувавши Україні геніальну поетесу.

Урешті-решт, кожна людина сподівається на кращі зміни. Так і герой новели Михайла Коцюбинського «Intermezzo», зазнавши багатьох розчарувань у громадському та особистому житті, а та­кож у суспільно-політичних подіях після 1905 року, шукає пози­тивних змін. Він знаходить очікуваний спокій серед кононів-ських полів, літньої краси природи. Ці простори лікують його зранену душу, наповнюючи її гармонією, життєвою силою. До міста герой повертається оновленою людиною.

Отже, зміни в житті — це чудово. Треба тільки вміти їх гідно зустріти, оцінити й спрямувати на краще.

Методичний коментар: у цьому висловленні лише один аргу­мент, тож другий приклад навряд чи буде окремо оцінено (-2 бали), через відсутність другого аргументу буде знято та-

  

Підтримайте або спростуйте думку: «Потрібно цінувати те, що маєш, а не те, про що мрієш».

Прочитайте наведений текст.

Ми не завжди цінуємо те, що маємо. Хтось живе в мріях, утрачає сенс реальних подій. А чи варто забувати, що кож­на мить — важлива, неповторна, безцінна?

Викладіть свій погляд на цю проблему.

 

Ключові слова:

легковажність;

мрії;

реальність.

 

Потрібно цінувати те, що маєш, а не те, про що мрієш

 

1. Кожна людина плекає мрії часто нездійсненних бажань. Од­нак не потрібно жити в надуманих світах, а необхідно цінувати те, що маєш.

По-перше, мріючи про майбутні звершення, людина втрачає час, який можна використати на самовдосконалення, здобуття нових знань, чим пришвидшити досягнення мети. Цього року наш клас закінчує навчання в школі. Усі ми мріємо про світле майбут­нє, де зможемо себе реалізувати. Але я та мої друзі цінуємо кож­ну хвилину, намагаємося вивчити якомога більше для якісного написання вступних іспитів.

По-друге, коли людина не цінує те, що має, а живе в мріях, то втрачає сенс реальних подій, не розуміючи, що майбутнє будуєть­ся сьогодні. Яскравим прикладом цього є головний герой твору Олександра Олеся «По дорозі в Казку». Плекаючи мрію про ви­хід із лісу — життя, повного страждань, герой утрачає відчуття важливості своїх кроків, зневіряється в собі та залишається в темряві за мить до здіснення бажання.

Отже, людині потрібно цінувати те, що вона має, та робити сьо­годні все можливе для здійснення своїх бажань, а не сліпо існува­ти в країні мрій.

2. Я не можу повністю погодитися з думкою про те, що людині потрібно цінувати те, що вона має, а не те, про що мріє.

По-перше, цінуючи вже здобуте й не сподіваючись реалізувати плани та втілити в життя мрії, особистість перестає розвива­тися. Яскравим прикладом може слугувати Сивоок — головний герой роману Павла Загребельного «Диво», молодий і надзви­чайно талановитий чоловік. Він поступово опановує техніку створення мозаїки, постійно самовдосконалюється, досягає в цьому мистецтві високої майстерності. Юнак ніколи не зупиня­ється на тому, що вже має, цінує свої мрії, і довершенням його творчої діяльності стають дивовижні мозаїки в Софійському соборі.

По-друге, саме завдяки тому, що людині властиво мріяти й прагнути до здійснення своїх мрій, рухається історичний процес: відбуваються перевороти, революції, зміни державного устрою тощо. За приклад можна вважати події березня 1917 року, коли Михайло Грушевський, Володимир Винниченко й інші громад­ські та політичні діячі заснували українську Центральну раду. Люди, які стали ідейними натхненниками створення цього націо­нального представницького органу, вірили, що їхні мрії можуть бути реалізовані в такий складний і насичений подіями період в історії України.

Отже, можна зробити висновок, що, безперечно, необхідно ці­нувати те, що маєш, але водночас потрібно завжди мріяти. Біль­ше того, до мрій треба йти впевнено, наполегливо, невпинно.

 

Підтримайте або спростуйте думку: «Великий талант вима­гає великої працелюбності».

Прочитайте наведений текст.

Природна обдарованість людини — це її талант. Безпереч­ним законом життя е пряма залежність успішності від пра­цьовитості. Працелюбність допомагає розвивати здібності. Щоб стати визначним митцем, підкорити омріяну вершину майстерності, необхідно вдосконалюватися, докладати ве­ликих зусиль.

Викладіть свій погляд на цю проблему.

 

Ключові слова:

талант;

працелюбність;

самовдосконалення;

успіх.

1. На мою думку, саме любов до праці допомагає розвинутися талантові, який є в кожній людині. Та самої працелюбності мало: для розквіту великого таланту потрібна ще й духовна міць, щед­рі душа й серце.

З одного боку, якщо кожного дня не вдосконалювати свій талант, то він згасне в пітьмі буденності й звичайних справ, — людина ж талановита, працьовита, чим би вона не займалася, стане майстром своєї справи.

Так, Рафаель свого часу, маючи хист до малювання й удоскона­люючи його щодня, досяг успіхів, став відомим у всьому світі. У зв'язку з цим доречно згадати й ім'я музиканта та співака Фредді Меркурі, який мав чудовий голос. Його пісні звучать і до­нині, люди намагаються бути схожими на нього, а все тому, що він був працелюбним і талановитим водночас.

З іншого боку, щоб талант розкрився повною мірою, крім праце­любності, потрібно, щоб він ніс світло людям. Відомий український письменник Валер'ян Підмогильний у романі «Місто» показав, як жага до пізнання, любов до книжок та залізна воля допомагають та­ланту розвинутися. Завдяки працьовитості й наполегливості голов­ний герой стає письменником. Прикро тільки, що він не зважав на інших людей, використовував їх як щаблі у своєму зростанні, став черствою та бездушною людиною. Тому не можна стверджувати, що працелюбність породила великий талант: талант виростає на­самперед з великої душі. А цього в Степана Радченка не було.

Отже, щоб талант міг розквітнути, потрібна щедра душа, вели­ка працелюбність, аби кожного дня розвивати свої здібності. У світі не існує людей, які, маючи лише талант, досягали б успі­хів і визнання.

2. Я вважаю, що кожен успіх досягається важкою працею.

По-перше, усі люди від народження наділені різними здібностями, і піхто не має права закопувати в землю таланти — великі чи малі. Ще з дитинства ми виявляємо здібності, але кожен — різні. Коли ді­ти виростають, то вибирають певні професії. Іноді люди роблять неправильний вибір і потім страждають. Хтось знаходить своє місце й досягає неймовірного успіху, стає відомим і забезпеченим. А інший усе життя перебуває в пошуку або зневіряється.

Яскравим прикладом того, як у розкритті таланту допомагає працелюбність і підтримка інших, є доля заслуженого артиста України Євгена Коровченка. Він з дитинства мріяв стати акто­ром. Після школи служив підводником на флоті, довго подоро­жував, але про мрію не забував. Повернувшись у рідний Київ, півроку відвідував лекції в Університеті ім. Карпенка-Карого, навчався, готувався до вступу. Працівників університету вразила така цілеспрямованість, наполегливість — і Євген став студен­том. Тепер він ще більше працює, хоч і сам уже навчає майбутніх митців.

По-друге, справжній талант, геній не шукає виправдання влас­ній бездіяльності, навпаки, він знаходить можливості розвивати­ся, працюючи й у неймовірно складних умовах.

Не можна не згадати Василя Стуса, якого навіть ув'язнення не зламало. У таборі він багато читає, пише літературно-критичні статті й поезії, викладає свої погляди в листах, шліфує знання мов і перекладає... Так, за останні роки перебування в таборі Стус написав майже триста поезій, які були знищені наглядачами. На знак протесту Василь оголошує голодування, але не кориться ка­там. Він і далі працює.

Отже, не можна нехтувати свій талант, необхідно його розвива­ти, працювати, самовдосконалюватися. Велика праця формує на­шу свідомість та саме життя.

Підтримайте або спростуйте думку: «Поразка — це наука, ніяка перемога так не вчить».

Прочитайте наведений текст.

Ідучи до своєї мети, людина пізнає світ. Досягаючи успіху, зазнає і поразки. Будь-яка поразка повинна ставати наукою. Виправляючи помилки, кожен із нас навчається, набуває до­свіду. А перемога — це кінцевий результат такого навчання.

Викладіть свій погляд на цю проблему.

 

Ключові слова:

перемога;

помилка;

поразка;

самовдосконалення;

досвід;

сила духу.

 

1. Я погоджуюся з тим, що поразка — це наука, яка вчить пере­магати.

По-перше, щоб досягти успіху, потрібно навчитися долати на­слідки помилок, продовжувати йти вперед. Так ми шукаємо ідеа­льну формулу для здійснення своїх задумів. Спроба за спробою рухаємося до намічених цілей і досягаємо мети.

По-друге, немає жодного випадку, коли б людині зразу вдалося перемогти. Хіба що їй пощастило опинитися в «потрібному місці й у потрібний час» — це фортуна. Та вона мінлива — на випадковий збіг обставин не можна розраховувати щоразу. А щоб досягти ус­піху, потрібно працювати над собою, обдумувати кожен наступ­ний крок, учитися на помилках і ніколи не занепадати духом.

Яскравим прикладом художнього осмислення поразки є «Сло­во про похід Ігорів». Його ідея висловлена в «Золотому слові» Святослава. Київський князь уважає похід Ігоря повчальним уроком для всіх, закликає до спільності в діях та обдуманих кро­ків задля зміцнення Київської держави. У цьому випадку пораз­ка є тією наукою, яка навчила цінувати волю, життя, бути роз­важливим, стримувати надмірне честолюбство.

Безліч підтверджень того, як поразки й уміння їх долати ста­ють підґрунтям нових відкриттів, дає наукова діяльність. При­кладом може слугувати створення електричної лампочки Тома-сом Едісоном. Він проводив небезпечні експерименти тисячі разів, доки не побачив нарешті світло у скляній колбі першої лампи.

Отже, поразка — це наука, яка вчить долати труднощі й пере­магати. Лише невдача може показати, над чим потрібно працюва­ти і на що ти дійсно здатний. Перемога є кінцевим результатом усіх наших спроб, вдалих чи невдалих.

 

2. На мою думку, твердження, що поразка є наукою, яка вчить не гірше від перемоги, яскраво характеризує наш життєвий шлях.

По-перше, усі наші поразки та проблеми, що, на перший погляд, руйнують життя, насправді роблять нас сильнішими, досвідчені­шими, мудрішими, і, не виключено, у результаті — щасливішими. А розглянувши історії відомих людей, можна пересвідчитися, що ніхто не досягав своєї мети, не відчувши болю поразки.

По-друге, поразки — це найцінніший досвід, це шлях до бажаної мети, мрії, перемоги... Шлях до успіху не буває простим і безхмар­ним. У всього є своя ціна. Але рішучість, терпіння й жагуче бажан­ня відчиняють будь-які двері.

По-третє, жодна людина не має права здаватися й втрачати надію, як би важко їй не було, особливо тоді, коли вона відповідає за життя інших.

Згадаймо новелу Василя Стефаника «Новина», де йдеться про те, як Гриць Летючий утопив у річці свою доньку. Причиною ста­ли злидні, у яких опинилася родина. І горе-батько знаходить єди­ний, на його думку, шлях порятунку дочок від повільної голодної смерті. Цей гріх йому вже не виправити й не замолити.

Прикладом тернистого шляху до мети є один американець, про якого хочу розповісти. Він зазнав надто багато поразок. Лишив­ся без роботи, кілька разів програвав на виборах, розорився, утра­тив дружину, пережив сильний нервовий розлад, безліч дрібні­ших невдач... Та ніщо не завадило Аврааму Лінкольну ввійти в історію людства!

Отже, в ситуації, коли тебе наздоганяє поразка, важливо не за­смучуватися, а боротися, йти далі, не втрачати сили духу й людя­ності, бачити в труднощах можливість, замість того, щоб утрача­ти можливості, посилаючись на труднощі.

 

3. Я переконана в тому, що поразка — це наука й ніяка перемо­га так не вчить. Адже життя складається насамперед із перешкод, подолання яких виховує в нас стійкість і життєву мудрість.

По-перше, перемога дає нам відчуття нездоланності, самовпев­неності та того, що ти найкращий у своїй справі. Але, як показує багатий тисячолітній досвід визначних письменників, історичних і державних постатей, марнославство — найпідступніша людська вада. Тому треба мати неабияку волю, щоб після перемоги продов­жувати натхненно працювати над собою, а не піддаватись іншим спокусам.

Не можна не згадати видатний твір давньої літератури «Сло­во о полку Ігоревім». У цій поемі ми бачимо вплив першої пере­моги князя Ігоря на хід подій. Адже його розум затьмарив успіх і не дав реально оцінити свої сили, що призвело до поразки.

По-друге, невдача дає поштовх до активних дій. Вона відкриває в нас жагу до перемоги. Саме тому людина починає шукати ті не­гативні моменти, які постали на П шляху до успіху. Ці пошуки розвивають особистість, роблять нас сильнішими й розумнішими. Григорій Сковорода говорив: «Втрачений час, який не викорис­таний на навчання». А поразка підштовхує нас до постійної пра­ці над собою, до пізнання чогось нового.

Яскравим прикладом може слугувати моє навчання. Коли щось не виходить, з'являється бажання довести всім, а насампе­ред собі, що я можу краще. Ретельно провівши роботу над помил­ками, зазвичай досягаю високого результату.

Отже, поразка — це насправді хороша наука для кожної люди­ни. Вона є найкращим стимулом для вдосконалення самого себе. Перемога робить нас вразливішими, а невдача — сильнішими.

 

4. На мою думку, завдяки невдачам і помилкам ми маємо змо­гу здобувати досвід, навчатися, самовдосконалюватися, а в ре­зультаті досягати своєї мети й отримувати жадану перемогу.

По-перше, варто пам'ятати, що після поразки ми обов'язково маємо аналізувати наші дії, аби з новими силами, думками, нат­хненням продовжувати свій нелегкий шлях до мети.

По-друге, ніколи не можна спинятися та опускати руки, адже віра та наполегливість — головні ключі до перемоги. Без цього лю­дина ніколи не навчиться переборювати страх, здобувати досвід.

Декілька років тому я дізналася про жінку, яка колись мала в житті все: гроші, коханого, друзів, родину. Проте в один момент її життя частково зруйнувалося — випадково потрапила під потяг та втратила обидві ноги. Після трагедії вона не полишила занят­тя танцями, а дивом знайшла в собі сили продовжувати улюбле­ну справу. Нині Олена Чинка — відома танцівниця, має власну хореографічну школу, а її учні посідають призові місця в бага­тьох міжнародних змаганнях. На церемонії нагородження пере­можців конкурсу «Людина року» Олена, хоч як це й не парадок­сально звучить, сказала: «Дякую трагедії».

Знову підводитися на ноги після поразки, загартовуватися в боротьбі з випробуваннями долі спонукає нас і мужня поетеса Леся Українка. її промовисте «Сопгха spem spero!» — це не лише кредо самої письменниці, це й наука кожному, хто зазнав удару долі й перебуває в розпачі:

Без надії таки сподіваюсь, Буду жити! Геть думи сумні!

Отже, не потрібно боятися поразки, варто проаналізувати її причини, переосмислити все, щоб потім перемогти.

 

Підтримайте або спростуйте думку: «Характер людини тво­рить її долю».

Прочитайте наведений текст.

Є така приказка: що посієш — те й пожнеш. Вона стосу­ється передусім виховання дитини. А ще кажуть, що основа характеру формується лише в дитинстві — у дорослому ж віці людину навряд чи можна змінити. Чи може характер людини впливати на м долю?

Викладіть свій погляд на цю проблему.

 

Ключові слова:

вдача;

доля;

характер;

самовиховання;

самореалізація;

суспільні умови.

 

1. На мою думку, не можна стверджувати однозначно, що лише характер визначає нашу долю. Але, звісно, саме він є основою то­го, що відбувається в житті.

З одного боку, не всі можуть бути творцями власної долі, хоча вона й залежить від характеру. Ледачу, слабку духом, нерішучу або легковажну людину, як тріску, несе потоком життя. Буває, що їй у чомусь і пощастить. Обережна, боязка, обмежена, як пре­мудрий пічкур із казки М. Салтикова--Щедріна, не потребує змін, життєтворчості. Яскравим прикладом того, як швидко дегра­дує здібна, добра, мрійлива, але незвична до праці людина, є Об­ломов з однойменного роману Івана Гончарова. Ілля Ілліч, до ре­чі, у цілому був задоволений власним життям. Цим нам обломовщина й огидна.

З іншого боку, хоч основа нашої вдачі — це неповторний Божий дар, недарма в народі кажуть: посієш характер — пожнеш долю. Характер виховують батьки з того часу, як дитина ще поперек лавки лежить. Та згодом настає час, коли тобі хочеться щось у ньому змінити (час свідомого самовиховання). Переконуюсь у цьому на власному досвіді. Змалку я звикла відкладати щось важке й неприємне на потім, що сформувало в мені неорганізова­ність. Щоденно я відчуваю дискомфорт через це, адже постійно чогось не встигаю й мушу наздоганяти. Однак я прагну викоре­нити в собі цю погану рису, тому що знаю: надалі вона може спричинити багато життєвих проблем.

Отже, доля людини значною мірою залежить від її характеру. Ледачі й пасивні не здатні щось змінити в собі й у житті, а люди­на із сильним характером може стати творцем власної долі. А от що й коли змінювати в собі й чи можна й варто це робити, ти ви­рішуватимеш уже сам на кожному новому етапі життя.

 

2. Я переконана в тому, що характер людини творить її долю. Не можна змінити те, що нам дала природа, але кожен з нас, удос­коналюючись, розвиваючи й виховуючи себе, має можливість са­мостійно керувати своїм життям. Можна навести вагомі аргумен­ти, які підтверджують правдивість цієї думки.

По-перше, ні для кого не секрет, що той, хто працює над своїм характером, може досягнути бажаного. Бодо Шефер, автор відо­мої книжки «Як, керуючи характером, керувати успіхом», пере­конує нас у цьому. Головна героїня твору Кіра через свою вдачу відштовхнула від себе друзів і знайомих, залишившись самот­ньою. І лише зрозумівши, чому так сталося, почала наполегливо вдосконалювати свій характер. Змінившись на краще, Кіра стала набагато щасливішою, відчула підтримку людей.

Яскравим прикладом того, як жити, гартуючи силу духу, є пое­зія Лесі Українки «Contra spem spero!». В образній формі Леся показує дорогу самовиховання: від «я хочу крізь сльози смія­тись» до «я буду крізь сльози сміятись». Якщо людина своїми вчинками здатна перетворювати власне «хочу» на «буду», вона є творцем життя.

По-друге, завдяки силі характеру людина може піднестися до висот або впасти в прірву відчаю. Прикладом цього може слугу­вати життєвий шлях Жанни Д'Арк. Рішуча й мужня дівчина вир­валася зі страшної бідності, відчаю та безвиході. У доленосний момент безстрашна жінка-воїн продемонструвала величезну енергію та впевненість у перемозі. Вона досягла всенародної сла­ви, хоч за обрану долю заплатила життям.

Отже, характер відіграє величезну роль у житті людини. Від нього залежить, як кожен із нас побудує свій життєвий шлях: бу­де перебувати в радості чи страждати від самотності, досягне най­вищих життєвих цілей чи зупиниться на досягнутому.

 

3. Я глибоко переконаний, що серед багатьох факторів, які впли­вають на долю людини, визначальну роль відіграє її характер.

По-перше, лише людина з мужньою, ^бійцівською» вдачею може розраховувати на успіх, прихильність долі.

У зв'язку з цим не можу не згадати про досягнення нашої параолімпійської збірної: люди з вадами здоров'я показали просто неймовірні спортивні результати. Пишаюся тим, що на олімпіаді у 2010 у Ванкувері українська команда ввійшла до п'ятірки ліде­рів. Ось у кого нам, нащадкам козаків, треба вчитися сили волі й терпінню, вірі в успіх і наполегливість, послідовності в само­вдосконаленні.

По-друге, щаслива доля в того, хто доброзичливо ставиться до інших. Саме він отримує моральну підтримку, допомогу від ближ­ніх, яка так часто стає в пригоді на життєвому шляху: без умін­ня співчувати, дружити, досягати взаєморозуміння, не можна по­чуватися людиною серед людей.

Один із найяскравіших прикладів цього — образ Гобсека в од­нойменному творі Оноре де Бальзака. В особі цього багатого лих­варя автор засуджує егоїзм, жадібність і бездуховність. Скількох людей занапастив Гобсек заради наживи! Тому й помирає він несповна розуму й у цілковитій самотності.

По-третє, людина із сильним характером здатна вплинути не лише на свою долю, ай у вирішальний момент захистити сво­їх близьких.

Так, Григорій Многогрішний, герой роману Івана Багряного «Тигролови», бере на себе відповідальність і за власне життя, і за родину Сірків, яка дала йому, «ворогові народу», притулок.

Отже, твоя доля великою мірою залежить від тебе. Гартуючи волю, працездатність, терпіння, ти йдеш до успіху; якщо ти ціну­єш інших людей, вони тобі допоможуть, будеш відповідальним і сміливим — не нарікатимеш на долю, а матимеш повноцінне жит­тя та яскраве майбутнє.

 

4. Існує багато чинників, які впливають на життя людини. На мою думку, доля людини, хоча й залежить від її характеру, але й великою мірою визначається її самосвідомістю, суспільними умовами, часом, у якому вона живе, оточенням.

З одного боку, життя кожного залежить від того, чи зможе він пізнати себе, матиме достатньо волі та наполегливості, щоб самореалізуватися. Прикладом успішної долі особистості із силь­ним характером може слугувати життя відомої спортсменки, а нині й громадської діячки Лілії Подкопаєвої. Напевне, тільки вона знає, яких зусиль довелося докласти, які труднощі перебо­роти, щоб досягти чемпіонських титулів у художній гімнастиці. Та ось для неї вже позаду вершина спортивної слави. Однак вона не вміє сидіти склавши руки й знаходить себе в багатьох інших видах діяльності (телепроекти, благодійність тощо).

З іншого боку, на долю кожного впливає не лише його природний потенціал, вдача, а й оточення, суспільні умови.

Про це свідчить образ Чіпки Варениченка — головного героя роману Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли, як ясла повні?». Формування характеру й складну еволюцію осо­бистості, її деградацію автори пов'язують із багатьма чинниками: закріпаченням селян, впливом гріховного минулого предків на долю нащадків, нехтуванням прадідівських законів моралі. Правдошукач-бунтар став «пропащою силою» і через те, що, борючись із несправедливістю, сам мав зло в душі й чинив ганебно, і через вплив умов нелюдської реальної дійсності того часу.

Отже, на долю людини впливають не тільки певні індивідуаль­но-психологічні особливості, які становлять характер. Визначаль­ним є її прагнення до самопізнання й позитивної самореалізації, життєві орієнтири. Та не останню роль щодо особистості відігра­ють і зовнішні фактори — її оточення та соціальні умови.

Категорія: ЗНО | Додав: | Теги: ЗНО, власне висловлювання
Переглядів: 38229 | Завантажень: 0 | Рейтинг: 3.4/16
Всього коментарів: 0
avatar