Бабуся місила тісто. Тісто було пишне, м’яке, біле.

— Спечіть мені голуба, — просить Юрась.

Бабусині руки стали ліпити голуба. Ось появилися крила, тонкі, ніжні. А руки в бабусі чорні, зморщені, з висохлими пальцями. Не може онук очей відвести од них — наче вперше побачив бабусині руки.

Дістала бабуся голуба з печі, поставила перед онуком. А його і їсти жалко: білий, пишний, немовби ось-ось злетить.

— Бабусю, — питається Юрась, — чого руки у вас чорні-чорні, а голуб білий-білий?

— Якби в мене руки були білі, то не було б ні тіста, ні голуба, — тихо сказала бабуся.

Юрась і задивився на голуба. Потім каже:

— Дайте мені лопату, бабусю.

— Нащо?

— Піду в сад копати землю.

— Навіщо ж її зараз копати?

— Щоб руки почорніли.

— Бери, Юрасю, лопату.