Головна » Статті » Свята, традиції, символи

Івана Купала
загрузка...

Бог земних плодів Купало — один із найзнаніших слов'янських богів. Він приносив усьому зрілість: і лі­тові, і сонцеві, й людині, і тварині, і рослині. Бо сам був уособленням животворного тепла й сонячності — моло­дий, яснолиций, усміхнений парубок, готовий дарувати всім радість життя і насолоду.

Купало приносив вершину літа і початок жнив. Він запалював усеочисний вогонь, вселяв надію на майбут­ній врожай і сіяв у серцях ніжні почуття.

Бог Купало мав своє свято — неповторно красиве, таємниче, звабливе. Воно й досі відзначається 7 липня, у день літнього сонцевороту. Саме в цей день приноси­ли Купалу багаті жертви, у цей день вшановували Ку­пала піснями, танцями, іграми.

На свято Купала українські хлопці та дівчата на бере­гах річок та озер співали радісних пісень. Хлопці терли деревом об дерево — добували «живий вогонь» — і роз­палювали високі багаття.

Вважали, чим вищим буде полум'я, тим вищими бу­дуть у полі хліба. Біля тих багать веселилися: кружля­ли в хороводах, стрибали через вогонь. Знали: купальський вогонь очищає людину від усьо­го злого, дарує силу і здоров'я.

Вірили: якщо хлопець із дівчиною, взявшись за ру­ки, тричі перестрибнуть через вогнище і при цьому їхні руки не розійдуться, то це вірний знак, що во­ни скоро одружаться і їхня сім'я буде міцною, друж­ною.

На Купала жінки виходили в поле, в ліс, на луг зби­рати трави. Бо було відомо: саме в цей день трави мають чудодійну цілющу силу. А дівчата до схід сонця вмива­лися росою, щоб бути красивими. Якщо котрійсь щасти­ло вмитися росою першою, то вона ставала першою кра­сунею в окрузі.

Найвідважніші з хлопців купальськими ночами по­одинці йшли до лісу шукати квіт папороті. Цей квіт запалював сам Купало опівночі в найглухіших лісових нетрях. Той, хто здобував його, міг розуміти мову вся­кого створіння й бачив, де в землі заховані скарби.

З різних квіток дівчата сплітали собі вінки й увечері, застромивши у вінок запалену свічку, пускали їх на во­ду. Якщо вінок плив добре і свічка не гасла — то це бу­ла вірна прикмета, що дівчина скоро вийде заміж.

Богові Купалу присвячено тисячі пісень. Чимало з них співається й досі.

Не забуті й численні повір'я, прикмети та легенди купальського свята. (За Є. Шморгуном)

На Івана Купала

День Купала, який припадає на 7 липня, збігається з літнім сонцеворотом. У давніх слов'ян Дажбог — бог Сонця — був найшанованішим серед інших міфологічних святих. Наші пращури вважали, що саме він подарував житі я землі. Відтак Сонце було прообразом свого покровителя, а тому його річний цикл збігався з певними ритуальними дійствами. Одне з таких — Купало, котре символізувало літній сонцеворот, тобто найвищий культ Сонця. Пізніше християнство, якому не пощастило остаточно знівелювати дійство, «долучило» до нього свято Різдва Святого пророка Предтечі й Хрестителя Господнього Івана. Ось так і з'явилось охристиянізоване свято з подвійною назвою — Іван Купало. Основним стрижнем, довкола якого відбуваються дійства, є купальський вогонь як символ небесного сонця. Вій мав горіти цілу ніч. Щоб підтримувати багаття, парубки заздалегідь заготовляли хмиз. Зладнавши* спеціальний, сплетений із соломи, рогози чи дубців козубок, тягли його селом, і кожен господар дару вав «на розпал» будь-яку вийшлу з ужитку річ чи пару ломачин; деінде годилося накрасти купальських дров лише в дівчат (нерідко для цієї мети розбирали й плетені тини). Зібране ломаччя відвозили на леваду, що обов'язково сусідилася з річкою чи ставком, і складали в купки. Крім купальського вогню, зі святом пов'язані два найголовніші персонажі — власне Купало та Марена. Напередодні, себто б липня, дівчата, зібравшись у лісі чи на луці, таємно споряджали опудало-Марену. Ляльку в зріст людини плели із соломи, вби- рали,, наче живу людину: одягали вишиту золоту блузу, підв'язували плахту й фартуха, скріплюючи їх одним чи двома крайками, а шию прикрашали намистом, на ноги зодягали сап'янці. На Київщині в минулому столітті Марену готували в такий спосіб. Зрізували гілляку з вишні з трьома сучками (один для голови, а двоє для рук) і у вивали квітами, стрічками та намистом. Одна з дівчат, зодягши на голову вінок, несла мовчки опудало на вигін, а решта супроводжувала її піснею. Дівчата насипали невеличку купку з жовтого піску, вправляли в неї Марену й водили хороводи. Невдовзі до місця розваг сходилися хлопці. Вони відбирали Марену й, оточивши колом, підстрибували та приспівували всіляких жартівливих пісень. Дівчата в цей час готували іншу ляльку, та хлопці вдруге відбирали її. Юнки не гнівались за такі витівки, дорікаючи лишень, що парубкам дісталася щонайгірша, а вони, мовляв, зготують ще ліпшу... 

У давніші часи за Марену здебільшого правила велика гілка, зодягнена в лахміття. Встромивши її у землю, прикріплювали поруч свічку й запалювали. Під поблимки вогника водили хороводи й співали пісень. Залишки од вогню заливали кодою, а вугілля й попіл розмітали нав- сібіч, «бо то є чарівні омулсти», якщо упирі, відьми чи вовкулаки скорис- таються жаром з купальського вогнища, то неодмінно заподіють людям лихо. Дехто з присутніх навіть пов'язував у вузлик попіл і брав його із собою, щоб, ідучи додому, не наздогнали відьми, котрі в цю ніч збігаються на свої оргії. При ньому не годилось «оглядатися й думати про хвостатих нечестивців». По цім дівчата, запаливши свічки, пускали на воду заготовлені вдень два віночки — один для себе, а інший — судженому. Якщо вінки пливли в парі, то вважалося, що цього року поберуться, а коли у розтіч — не судилося бути замужем. Хлопці в таких дійствах участі не брали, а лише звіддаля або на протилежному березі уважно стежили за вінкопуеканням. Дехто кидав непомітно камінці, щоб віночки спарувались, а ті, котрим це не загрожувало, чекали нагоди, доки вони пристануть до берега, щоб узяти їх напам'ять. Таких щасливців називали «переємцями». • Найсміливіші хлопці, розбившись на гурти, обмірковували, куди піти, щоб побачити, як цвіте папороть, і зірвати чар-квітку. Вважалося, кому пощастить зробити це, переборюючи найнеймовірніші жахи, — обов'язково віднайде закопаний у землі скарб або відкриються йому таємниці провід- ництва; рука, що доторкнулася цієї квітки, матиме чудодійну силу — легко вчарує найкращу дівчину, одводитимс град, грім, бурю... У ліс ходили й деякі найвідважливіші дівчата, щоб відшукати загадкове тирличзілля, котре вважалося «чарівним зелом кохання». Розпочинались ігри біля вогнищ. Спочатку хлопці но старшині — поодин- ці чи парно -- перестрибували багаття, а як воно трохи прижухало — запро- шували й дівчат. Вважалося за честь кожному «очиститись вогнем» — тричі перестрибнути через нього. Якщо парубок стрибнув якнайвище, то це віщувало на гарний врожай у родині, щонайспригніше — здоров'я прибуде, а вскочить у полум'я — протягом року трапиться нещастя, зачепить ногою дрова — накличе в оселю неладки. Коли ж вдало перестрибнуть багаті я юнак з дівчиною, то неодмінно пошлюбляться і в злагоді проживуть вік. Тому таким іграм надавали особливого значення. В них, окрім молоді, брали участь чоловіки та молодиці. На купайлівське свято, як правило, сходилося все село — діти й літні мешканці. Найменші учасники також розпалювали невеличкі багаття або ж зносили на купу кропиву й перестрибували через неї. У деяких селах молодиці приносили з собою вареники, а чоловіки та парубки напої. Розподілившись на гурти, частувалися. На їванівську ніч більшість людей намагалися не спати. За народною уявою, в цей час усе оживає й бенкетує, з'являються на світ злі й добрі духи — домовики, мавки, русалки, потерчата, упирі, мольфари, водяники, лісовики, польовики, мерці. Особливо активними стають відьми. Вони збираються на своє улюблене місце - Лису гору біля Києва, щоб, приховавши місяця,  викраденого напередодні, бігати на своєму гульбищі. Тому господарі звечора обтикали хатн, корівники та пасіки пучками полину чи осиковими кілочками, біля воріт і на порозі залишали сокиру або ножа, жінки обкурювали торішнім купальським зіллям корів, а дівчата прив'язували до поперека зубок часнику — «щоб убезпечитись од нечистої сили». Протягом ночі намагалися не згадувати злих істот, аби не накликати їх. Той, хто не спав усю ніч, міг начебто зустрітися з добрим Ладом — опі- куном господарства й роду. Вважалося, що саме цієї ночі, найяскравіше запалюють свої ліхтарики трав'яні світлячки. Непомітно надходила північ, поступово догоряли вогнища. Але, перш ніж погасити їх, хлопці мали спалити чи втопити у воді під супровід жалісливих пісень своє Купало. Иередіванова, або Іванова, ніч — найпоетичніше купальське дійство. Воно супроводжувало протягом сторіч духовне єднання людини з природою, опоетизовувало й возвеличувало побут, освячувало почуття молодих сердець, живило сподіванками на краще майбутнє (За В. Скуратівським, 916 слів).

 

У ніч на Івана Купала

Купальської ночі хлопці й дівчата розпалили вогнища й почали через них стрибати. Іванко подався в ліс.

Ліс стояв  чорний, мовчазний. Над ним стелилося темне небо з ясними зорями. Вони  хоч і  світили в небі, та тільки самим собі, бо ж на землі світла від них було мало.

Хлопець добре знав ліс.  Та сьогодні все стало якесь інше. Стовбури дерев зробились величезні, товсті. Звідкілясь узялися колючі  чагарі,  а  учора їх тут не було. У темряві раз у раз засвічувались чиїсь лихі очі. Вони то палали жовтим, зеленим, червоним і білим вогнем, то згасали. Очей тих було безліч.

Дорогу Іванові заступила колода. Тільки переліз через неї, озирнувся… А вона зробилася  мала, як тріска.

Потім устала на дорозі товстелезна, як башта, сосна. Обминув її хлопець, оглянувся…  А сосна стала  така тоненька, що можна  пальцем  зломити.

Дивиться Іван – а перед ним височезний кущ папороті, товстий, як дуб. На стеблі світиться квітка з п’яти золотих пелюсток, а посередині – око. Крутиться те око, кліпає і сміється… Простяг хлопець руку, от-от ухопить квітку… Раптом заспівав півень. Настав світанок. Квітка блимнула і згасла. Кущ провалився під землю.

Нікому Іван про те, що в лісі бачив, не сказав. На той рік  Купальської ночі  вирішив знову піти по квітку (Нар.творч.; 205 сл.).

Русальні пісні

Русальні пісні виконувалися під час обрядів, пов’язаних із «Зеленими святами» чи «Клечальною неділею» (кінець травня – початок червня). Самі епітети «зелений», «клечальний» вказують на особливість цього свята – вшанування зеленого світу рослинності, яку наші предки одухотворювали. Так само, за стародавніми уявленнями, й люди посмертно могли ставати рослинами або людиноподібними духами, що знаходили собі притулок у лісах, полях, водах. Свято називалося ще «русальний» або «мавський» тиждень, під час якого ці фантастичні істоти показувалися на селі.

Віра в русалок, котрих народна фантазія наділила надзвичайною красою і підступним характером, виявилася досить стійкою. У багатьох народів Європи залишилися легенди, перекази, балади й обрядові пісні, в яких згадуються мавки (нявки), русалки – стрункі зеленоокі й русокосі дівчата в легкому прозорому вбранні, уквітчані водяними лілеями чи польовим зелом. Вони можуть сприяти або шкодити людині в її господарських справах; їх улюблене заняття – водити танки, або, побачивши необережних юнака чи дівчину, що опинилися серед них, втягувати у свої ігрища і залоскочувати до смерті, через що русалок іноді звали ще «лоскотухами» або «лоскотарками». Проти них були й відомі обереги – деякі види зілля (часник, полин), що їх русалки не переносили й утікали.

Замаюючи хати й подвір’я, водячи з піснями по селу прикрашену зеленню дівчину –«тополю», наші предки вшановували рослинний світ і своїх прародичів у ньому. Ще й досі в деяких українських та білоруських селах на Поліссі в останній день зелених свят «випроваджують русалок із села» - дівчата й жінки у віночках, узявшись попід руки, утворюють щільний ряд, перегороджуючи вулицю, і простуючи нею в напрямі лісу, поля чи водоймища під спів: «Проводили русалочок, проводили, щоб вони до нас не ходили, да наших дівочок не ловили...». Вважається, що віночки, кину-ті на город, сприяють збільшенню врожаю – це одне з вірувань у магічний вплив на сили природи.

Пісні русального циклу –ліричні, повні радості буття, вони славлять світло, простір. Відчуття духовного здоров’я. Героїні пісень – дівчата, настрій яких співзвучний із розквітаючою природою. Учитель. Це поетичне свято відбувається в пору, коли вся природа буяє, цвіте. Пригадайте, Різдво святкували в період зимового сонцестояння, а в період літнього сонцестояння святкували Івана Купала - одне з найпоетичніших обрядово-календарних дійств. З'явилося воно ще за часів язичницьких вірувань. Наші далекі предки в такий спосіб возвеличували розквіт літа, оспівували природу, людські взаємини.(Заздалегідь підготовлені учні розповідають про це свято детальніше.)

У давнину Купала (Купайло) вважався богом родючості, урожайного літа, лікарських рослин та добробуту. Про-водять купайлівський обряд увечері з 6 на 7 липня. Традиційним місцем святкування переважно були береги річок. Дівчата потайки від хлопців плели вінки із живих квітів. Крім того, потрібно було зробити «Купало», прибрати його квітами. Коли вогонь розгорявся, починалися ігри та забави навколо вогнища. Хлопці стрибали через нього. Хто вище скочить - щасливий буде. Закохані стрибали парами, намагаючись не випустити руку з руки: якщо це вдавалося -значить молодята поберуться. І ще стрибали для того, щоб вогонь очистив тіло від хвороб.

Дівчата йшли до води і пускали на неї віночки зі свічечками. Якщо вінок приставав до ближнього берега - доля мала ощасливити подружнім життям в рідному селі, коли ж відпливе на той бік - повинні були прийти свати із сусіднього, а якщо вінок крутився на місці - дівчина мусила ще побути «в дівках».

Цієї ночі молодь купалася, обливалася водою, гуляла по росі у травах по пояс. Ще й досі кажуть, що навіть сонце в цей день вранці купається.На світанку дівчата й молодиці збирали зілля. Вважалося, що тоді воно має чудодійні властивості і його можна використовувати для лікування, а також для чарування.

Існує багато повір'їв про те, що свято Купала було особливим і для відьом. Люди казали, що в цю ніч вони набираються сили на цілий рік, їх можна побачити і навіть покарати. Щоб вигнати всіх відьом із села, квітами прикрашали вільхову гілку, виносили її з піснями за село і спалювали. Зі святом Купала пов'язано чимало легенд про цвіт папороті. Існує повір'я, що папороть цвіте тільки у ніч на Івана Купала, а той, хто зірве цвіт папороті, обов'язково буде щасливим.

Отже, бачимо, що Івана Купала - це гімн життєдайним силам природи. І хоча ми втратили давні глибинні корені цього свята, проте форма купальських обрядів дійшла до наших часів, і ми повинні їх берегти, як перлину нашої культури.

Категорія: Свята, традиції, символи | Додав: (21.05.2015)
Переглядів: 3456 | Теги: свято івана купала, Івана Купала, Русальні пісні, аудіювання | Рейтинг: 3.0/3
Всього коментарів: 0
avatar