Це було дуже давно. В одному селі в Україні дівчата і жінки вирішили про­демонструвати свою майстерність. До­мовилися, що в неділю всі прийдуть на майдан, і кожна принесе найкра­ще, що вона зробила своїми руками: вишитий рушник, мережива, полотна, скатертину, одяг тощо.

У призначений день усі дівчата й жінки прийшли на майдан. Принесли безліч дивних речей. У бабів, яким гро­мада доручила назвати найкращих май­стринь, розбіглись очі: так багато було талановитих жінок і дівчат. Дружини і дочки багатіїв принесли вишиті золо­том і сріблом шовкові покривала, тонкі мереживні фіранки, на яких були ви­в'язані дивні птахи.

Але переможницею стала дружина бідняка Марина. Вона не принесла ні ви­шитого рушника, ні мережив, хоча все це прекрасно вміла робити. Вона приве­ла п'ятирічного сина Петруся, а Петрусь приніс жайворонка, якого він сам вирі­зав із дерева. Приклав Петрусь жайво­ронка до губ — і заспівала, защебетала пташка, як жива. Усі стояли на майдані, не поворухнувшись, усіх приголомшила пісня, і раптом у блакитному небі затяг справжній, живий жайворонок, зачаро­ваний співом із землі.

«Той, хто творить розумну і добру людину, — найкращий майстер», — таке було рішення старійшин.

Що б ви принесли на це змаган­ня?

Чи згодні ви з рішенням бабів?

Як ви думаєте, якби у всіх роди­нах «плекали розумних і добрих лю­дей», яким би настав світ? Намалюйте цей світ.