Головна » Статті » ВИХОВАННЯ

Корисне чародійство М Андріанов
загрузка...

У дворі Вітю вважали не дуже доброю людиною, навіть трохи вередливим. Але сам дуже любив, щоб всі його поважали, цінували, а робити  іншим добро навіть  і не намагався. Йому навіть трохи подобалося ображати   інших, щось відбирати, псувати, нищити або заважати. А іноді, роблячи погане, він радів, думаючи у цю хвилину про те, що він розумний, хитрий, спритний і сильний.

І ось у самий звичайний день у двір зайшов старенький - старенький з паличкою дідусь. Присів відпочити на краєчок лавочки поряд з дітьми дідусь

помітив, як Вітя заважав іншим, жбурляв камінці у збудоване місто із піску. Дідусь покликав Вітю до себе і каже:

- Ай-яй–яй, Вітю! Не гарно ти чиниш по відношенню до інших. Тобі ж не хотілось би, щоб хтось руйнував твоє місто із піску.

- І звідкіля незнайомий старий дідусь знає моє ім’я -  здивовано подумав Віктор і, помітивши, що дідусь з паличкою, посміливішав і непривітно відповів:

- Не треба мене повчати.  У школі вчать, вдома вчать, та ще й у дворі навчають. Зараз як приведу із дому свого собаку. А він у мене величезний і дуже страшно гарчить.

- Ну що ж, Вітю, якщо тебе слова не можуть навчити, нехай тебе саме життя навчить.

         Старий раптом закрив очі і став пошепки бурмотіти незрозумілі слова.

                   Абра мубра рокадубе,

                   Все, що бажаєш іншому

                   Не доброго, поганого

                   Нехай вертається до тебе!

         Тоді перевернув паличку. Тричі стукнув нею об землю, встав і поволі пішов.

- Ага, все ж таки злякався, подумав Вітя, дивлячись йому услід. А то йому добре б дісталося б від мого собаки. І тільки він про це подумав, як раптом дві собаки загарчали, загавкали і кинулись на нього. Ледь встиг Вітя на дерево залізти і тільки там зрозумів у чому справа:

- Напевне старий вміє чарувати і зробив так, якщо йому погане щось побажав або зробив, то це негайно до тебе повернеться. Потрібно просто про це не думати, а ще краще про нього зовсім забути.

Як тільки Вітя перестав думати про дідуся, собаки зразу розбіглися. З дерева Вітя побачив Юрка, який катався на своєму новенькому велосипеді, і згадав про вчорашній день, коли Юрко не дав йому покататися.

- Ох, жадіна, – подумав про Юрка Вітя. – Зараз ти в мене обов’язково впадеш.

Як тільки Вітя спробував зламати гілку, щоб потім кинути нею у колеса велосипеда, як раптом гілка під ним обламалася, і він сам упав на землю.

Сидить Вітя на землі, тре забите місце, і міркує:

- Що ж це виходить? Невже все життя все погане буде до мене повертатися? А можливо це випадково вийшло. Дай я краще ще раз перевірю.

Вітя відійшов від дерева, підняв над головою куртку і захотілось йому, щоб Юркові з дерева на голову щось впало. П’ять хвилин Вітя стояв посередині двору, прикриваючись курткою, і чекав поки з неба йому на голову упаде яблуко. Але на голову зовсім нічого йому не падало.

- Ага, значить це ніякі не чари, а так випадковість. Про всяк випадок Вітя ще раз захотів перевірити і став бажати, щоб Юрко на своєму велосипеді

врізався в дерево або прямісінько у калюжу шубовснув. І знову нічогісінько з ним не сталося.

         - Ура, - закричав від радості Вітя і почав викрикувати підстрибуючи: Чари не подіяли, чари не подіяли.

         - Що це ти тут кричиш про якісь чари? – запитав Юра, під’їхавши ближче до Віті.

         - Та так, просто, -  відповів Вітя. – Краще б дозволив на своєму велику прокататися, а то вчора пожалів мені дати.

         Дав Юра свій велосипед і Вітя помчався. За поворотом він врізався у яблуню, шубовснув у калюжу, та ще й яблуком по голові одержав.

         Тільки тепер Віті стало по - справжньому страшно. Чари старого дідуся діяли по справжньому. Що ж тепер з ним буде, якщо всі його погані думки і побажання будуть до нього повертатися?

         Тільки витер Вітя бруд зі своєї куртки, як побачив Аню. У неї сьогодні день народження, і вона вийшла у двір з великою коробкою смачних цукерок.

- От, дурна, – подумав Вітя. – Я б такі цукерки всі сам з’їв би, а вона інших пригощає. Як тільки Вітя домислив свою недобру думку, знову подіяли чари. Хотіла Аня цукерками пригостити Вітю, та раптом передумала і сама їх з’їла. Образився Вітя і каже:

- Подумаєш, ну й подави…  - тут Вітя запнувся на півслові, закрутив головою і вирішив не доказувати до кінця своє погане побажання, адже воно рано чи пізно обов’язково до нього повернеться.

Тепер здогадайтеся, хто став у дворі самим доброзичливим і в кого стало більше всіх друзів? Звичайно у Віті. Спочатку йому було важко бажати і робити тільки добро іншим, але потім він до цього звик, це йому навіть сподобалося, тому що всі стали до нього ставитися краще і по-доброму.

А на старенького дідуся, який зачарував його на все життя, Вітя ані стілечки не сердиться, а навпаки, кожного разу добрим словом згадує.

Запитання

- Чи вірно вчинив старенький дідусь, що зачарував Вітю?

- Чому Вітя згадував дідуся добрими словами? ( Допоміг стати добрішим і кращим).

- Чи ви образились би на дідуся, який би також зачарував вас і вам якомога швидше прийшлось би виправлятися?

- Чи потрібні вам такі чари? Чому?

- Щоб хотіли би ви змінити? Чому?

- Що саме вам заважає у житті?

Категорія: ВИХОВАННЯ | Додав: (28.09.2020)
Переглядів: 22 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar