У великій коробці з фарбами, що подарували дівчинці на день народжен­ня, сталася суперечка.

Червоний колір гордо заявив:

— Я для людини найнеобхідніший колір: адже в людей червона кров. Вона робить їхні губи червоними, а щоки ру­м'яними.

—  Подумаєш, кров. Зате краще мене ока людини жоден колір не при­красить. Люди з блакитними очима — найкрасивіші, —відказав блакитний колір.

—  Гарніша за всіх та людина, у якої каштанове волосся й карі очі, — зам­ріяно промовив коричневий.

—  Білосніжні зуби завжди людину прикрашали, — вимовив білий.

Сперечалися вони, сперечалися, поки дівчинка не повернулася зі школи. У цей день попросила їхня вчитель­ка намалювати мамин портрет. Відкри­ла дівчинка коробку з фарбами, діста­ла пензлик і вмочила її спочатку у бла­китну фарбу, щоб намалювати мамині блакитні очі.

— Я ж казав вам, що блакитний — найкрасивіший колір, — гордо мовив блакитний. Однак у цей момент дівчинка вмочила пензлик у червону фарбу і намалювала мамині губи та її рум'яні щоки. Коричневим — вона на­малювала мамине каштанове волосся, а білим — зуби.

Коли малюнок був готовий, дівчин­ка акуратно склала фарби в коробку і сказала:

— Як добре, що мама подарувала мені ці чудесні фарби.

Червоний колір, почувши слова дівчинки, замислився, а потім урочис­то вимовив:

— Подивіться, який красивий порт­рет намалювала дівчинка, і всі ми їй у цьому дружно допомагали. Давайте більше не будемо сваритися!

З цього дня в коробці з фарбами запанував мир і спокій.