Головна » Статті » Про Україну, українську мову

Порада Григорія Сковороди. Переказ 10 клас
загрузка...
Сотникова йшла вузькою стежкою просто до цвинтаря, де росли старі липи. Недалеко від церкви сіла на лаву й довго так сиділа в глибокій задумі. Підвела голову й дивилась, як меткі ластівки кулею зривались з білого карнизу й летіли в синю імлу, веселі й гомінкі. І тільки зараз помітила, що не сама: біля кучерявої калини, просто на траві, сидів якийсь чоловік. Був підстрижений, мов судовий писар, у старій свиті, високих чоботях, мав засмагле худорляве обличчя. Біля нього лежала торба й осторонь довгий ціпок. Цей чоловік сидів без руху, тримаючи на колінах книжку. Але хоч і читав, усе ж час від часу кидав оком на сотникову, тоді дбайливо згорнув книжку, сховав до кишені й лагідно спитав:
- Чому панна така засмучена?
Голос був приємний, рухи поважні.
Не думаючи довго, просто спитала:
- Часом ви не вчитель тутешній, пан Сковорода?
- Так, панно, тутешній дидаскал, - усміхнувся він. – Але правду сказати – я не тутешній.
- Хіба ви не живете в Пушкарівці?
- Де доведеться, там і живу. У добру годину живу в полі: маю тоді за дах оксамитове небо й зорі.
Панна дивилась на нього широко відкритими очима.
- Хіба хати немає вам, де переночувати?
- Нащо ночувати в хаті, там тісно. Я ночую у Божому палаці, заколисує мене пташиний спів, а розбуджує свіжий вітерець.
І він якось по-дитячому всміхнувся.
- Казали люди, що ви всякі премудрості знаєте.
- Люди накажуть, аби слухали. Моя мудрість – піщинка морська.
- Усе ж хоч і піщинка, а мудрість, я й того не маю, а зараз так і зовсім без тямку.
- Я питав панну, чому засмучена, - відрік згодом.
- Коли панна мовчить, то я дотулю своє слово, бо бачу, панна з чуйним серцем, а коли так, то щиро дослухайся до того, що говорить воно, - не помилишся, серце не заведе.
Він узяв торбу й підвівся.
- Молоде серце не схибить, - додав він.
Вона сиділа ще,та й намагалася усвідомити й запам`ятати кожне слово молодої людини , вчителя , до якого прислухалися усі люди в окрузі .
М.Лазорський.
292 слова.

Завдання:
1. Стисло перекажіть текст за сюжетом, докладно зупинившись на словах Григорія Сковороди.
2. Запишіть переказ.
3. Доповніть текст своїми думками: що означають висловлювання Григорія Сковороди «Моя мудрість – піщинка морська» і «Молоде серце не схибить».

Текст 2.

Сотникова йшла вузькою стежкою просто до цвинтаря, де росли старі липи. Довкола панувала тиша. Розлогі дерева провели дівчину аж до самої церкви, що здіймалася за старим парканом цвинтаря. Недалеко від церкви сіла на лаву й довго так сиділа в глибокій задумі. її великі карі очі були сповнені смутку. Важкі темні коси вибилися з-під хустки і вилискували на сонці. Підвела голову й дивилась, як меткі ластівки кулею зривались з білого карнизу й летіли в синю імлу, веселі й гомінкі. І тільки зараз помітила, що не сама: біля кучерявої калини, просто на траві, сидів якийсь чоловік. Був підстрижений, мов судовий писар, у старій свиті, високих чоботях, мав засмагле худорляве обличчя. Біля нього лежала торба й осторонь довгий ціпок. Цей чоловік сидів без руху, тримаючи на колінах книжку. Але хоч і читав, усе ж час від часу кидав оком на сотникову, тоді дбайливо згорнув книжку, сховав до кишені й лагідно спитав: 
— Чому панна така засмучена? 
Голос був приємний, рухи поважні. 
Не думаючи довго, просто спитала: 
— Часом ви не вчитель тутешній, пан Сковорода? 
— Так, панно, тутешній дидаскал,— усміхнувся він.— Але правду сказати — я не тутешній. 
— Хіба ви не живете в Пушкарівці? 
— Де доведеться, там і живу. У добру годину живу в полі: маю тоді за дах оксамитове небо й зорі. 
Панна дивилась на нього широко відкритими очима. 
— Хіба хати немає вам, де переночувати? 
— Нащо ночувати в хаті, там тісно. Я ночую у Божому палаці, заколисує мене пташиний спів, а розбуджує свіжий вітерець. 
І він якось по-дитячому всміхнувся. 
— Казали люди, що ви всякі премудрості знаєте. 
— Люди накажуть, аби слухали. Моя мудрість — піщинка морська. 
— Усе ж хоч і піщинка, а мудрість, я й того не маю, а зараз так і зовсім без тямку. 
— Я питав панну, чому засмучена,— відрік згодом. 
— Коли панна мовчить, то я дотулю своє слово, бо бачу, панна з чуйним серцем, а коли так, то щиро дослухайся до того, що говорить воно,— не помилишся, серце не заведе. 
Він узяв торбу й підвівся. 
— Молоде серце не схибить,— додав він і пішов. А сотникова, збентежена незвичайною розмовою, ще довго сиділа, намагаючись усвідомити і запам'ятати кожне слово мудрої людини, вчителя, до якого прислухалися усі люди в окрузі (355 слів) (За М. Лазорським). 

 

Категорія: Про Україну, українську мову | Додав: (03.09.2013)
Переглядів: 24815 | Коментарі: 5 | Теги: текст для переказу, переказ, письмовий переказ | Рейтинг: 3.3/261
Всього коментарів: 5
avatar
1
спасібочки!!! biggrin
avatar
2
ВЕЛИКЕ ДЯКУЮ.
avatar
3
kek
avatar
4
surprised оппа!
avatar
Спасибо!
avatar