Головна » Статті » Пори року

Сойчин гай. С. Мацюцький
загрузка...

Люблю пізно восени блукати лісом. Густий туман обволікає похнюплені і мовчазні дерева, листя з яких давно облетіло. Тільки де-не-де вітер закручує на тонкій павутині поруділий листочок.

В таку пору дерева плачуть. На кожну гілочку туман чіпляє крапельку води. Поступово краплина важчає і вже не в силі втриматися на гілці — кап! Повільний дощ шумить у лісі. Кап, кап!

Шурхотить, ворушиться опале листя під ногами, розмотує стежка свій пухо­вий клубок. Здасться, ніщо не тривожить лісової задуми. Але варто зупинитися, прислухатися, придивитися — і стане ясно, що ліс живе своїм життям.

Щось зашаруділо в кущах: може, миша пробігла або заєць сполохано кинув­ся в гущавину. Перелітають з дерева на дерево синиці. На високій груші примо­стилася сойка. Посиділа хвилину, причепурилася, а потім заспівала. Зовсім як іволга. Сойка, мабуть, улітку підслухала, як співає “лісова флейта”, і тепер старанно повто­рює мелодію, яку чула. Пташка не помічає мене і співає-заливається.

Сойка, мабуть, пролітала і над осіннім полем, де орали трактори, бо посвист іволги раптом змінився гуркотінням двигуна: Др-р-р! Др-р-р!

Але досить репетицій! І Іора і за роботу братися. Осінній день, як заячий хвіст, а справ он скільки. Зима по рідна гітка. Як дошкулить морозами та завірюхами, не знатимеш, куди діватися.

Перш за все треба запастися їжею. Жолуді — улюблені сойчині ласощі. Треба їх якомога більше назбирати.

Сойка злітає на вкриту рудим листям землю під дубом, нишпорить у листі, вибирає найбільший жолудь, бере його в дзьоб і, озирнувшись на всі боки, летить у гущавину, щоб там його заховати.

Категорія: Пори року | Додав: (21.09.2020)
Переглядів: 32 | Теги: про осінь | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar