Оля і Петрик залишилися вдома самі. Мама і тато пішли у театр. Петрик розклав конструктор і почав будувати дзвіницю. Оля готувалася до уроку етики. "Читай уголос, мені буде веселіше", - попросив Петрик. Сестра погодилася. Петрик якраз добудував сходи до дзвіниці, коли почув, що Оля прочитала такі слова: "Ісус - це Світло світу". "Як це розуміти?" - роздумував хлопчик, складаючи конструктор.

Коли дзвіниця була готова, Петрик склав хрест і прикріпив його на дах. Оглянувши роботу, хлопчик залишився задоволений. Він хотів покликати сестричку, щоб подивилася на його дзвіницю, як раптом погасло світло. Петрикові стало страшно. Оля підійшла до брата: "Я тут, біля тебе. Ти злякався? Може, ти знаєш, де ліхтарик?" "Я нічого не знаю, нічого не бачу! Я боюся", - розплакався Петрик. "Що робити?" - міркувала дівчинка. - Придумала! Йдемо до вітальні".

Тримаючись за руки, діти помалу рушили з місця. У вітальні Оля намацала ліжко, посадила Петрика і попросила, щоб він міцно заплющив очі. Потім знайшла стілець, підсунула його до покуття, де стояли ікони, і запалила лампадку. У кімнаті стало затишно і спокійно. З ікони на дітей дивився Спаситель.

"Петрику, можеш розплющити очі", сказала Оля. Петрик захоплено заплескав у долоні. "Тепер я розумію, чому Ісус є Світлом світу, - сказав Петрик. - Якщо ми Його бачимо, то знаємо, куди треба йти і що робити". "Це справді так", - підтвердила Оля.