Головна » Статті » Свята-традиції

Трійця. Зелені свята
загрузка...

Цієї світлої днини разом зі свіжою зеленню в наші домівки входить мир та висока Божа благодать. Людські серця наповнюються добром, любов’ю, щирістю і всепрощенням, а ми намагаємося дарувати увагу та душевне тепло всім, хто поряд. Віриться, що у день Зіслання Святого Духа світ стає кращим, доброзичливішим і світлішим.

Сердечно бажаю всім Вам, щастя, радості, добра та наснаги на успішні починання на користь родині, та всій Україні. Нехай єднає нас світло незгасних людських чеснот і у всьому допомагає всесильний і всемилостивий Господь!

Зелені свята. Марія Чумарна


Клечається світ в зелене –
Листочками липи й клена,
Звиваються у віночки
Дванадцяти трав голосочки:
Що рутоньки та барвіночку,
Що м’ятоньки та василечку,
Рум’яноньку і любисточку,
Деревію-столисточку.
Береза із вітром грається,
У кола гіллям сплітається:
А дівонькам – розплітати,
В берези долі питати.
Клечається світ в зелене –
Зелене свято у мене!
І ще у моєї черешні,
Що ягідки родить вперше…

Всі храми сьогодні прикрашені гілками берези і бузку - вони символізують оновлення душі.

Свято Трійці є днем встановлення Церкви Христової. На П'ятидесятницю українські віруючі ставлять у вазу гілки тополі, липи, різні трави, додаючи до них всілякі квіти.

Трійцю відзначають на 50-й день після Великодня, тому цей день ще називають П`ятидесятницею.

Свою першу назву свято одержало на честь сходження Святого Духу на апостолів, яке обіцяв їм Христос ще перед своїм Вознесінням. Сходження Святого Духу символізує піклування всіх Осіб Триєдиного Бога про світ: Бог Батько творить мир, Бог Син спокутує людей від рабства дияволу, Бог Дух Святий освячує світ через Церкву і проповідь віри для всіх народів.

У євангельській традиції сходження Святого Духу описується як полум`я, сполохи якого оточили кожного з апостолів, після чого вони знайшли «дар мов» - стали говорити на різних, не відомих їм раніше мовах. Таким чином, вони дістали можливість проповідувати віру Христову в різних куточках світу. Саме тому День Святої Трійці іменується також днем народження Християнської Церкви.

Після Божественної літургії на свято Трійці у храмах здійснюється особлива вечерня з читанням уклінних молитов: священик читає молитви, стоячи на колінах у Царських вратах, лицем до віруючих, прихожани при цьому також встають на коліна, вперше після Великодня.

Напередодні Трійці Церква встановила Троїцьку суботу, в яку здійснюється поминання покійних, а у понеділок, відразу після Трійці, святкується День Святого Духу.

Міфи про божественну Трійцю ще задовго до виникнення християнства існували у стародавніх вавилонян, єгиптян та інших народів, з вірувань яких християнство, яке формувалося, запозичило багато уявлень. Новозаповітні оповіді про Трійцю з'явилися внаслідок необхідності пов'язати нову релігію з легендами Старого заповіту. Тому в новозаповітних книгах Христос є сином староєврейського бога Ягве, виявом якого є Дух Святий, що уособлює єдиного Бога. У цьому знайшов своє фантастичне осмислення перехід від політеїзму до монотеїзму.

Пояснюючи походження Христа від іудейського бога Ягве, християнське духовенство запозичило й інші іудейські свята, серед них і П'ятидесятницю. Останнє виникло у стародавніх євреїв у зв'язку з переходом до землеробства і було присвячене завершенню жнив, які тривали "сім седмиць", тобто сім тижнів.

Спочатку, в період багатобожжя, це свято мало своїм обрядовим значенням жертвопринесення хліба нового врожаю місцевим польовим духам і божествам як подавцям врожаю та хазяям землі. Християнство надало "святові седмиць", або П'ятидесятниці, власного специфічного обґрунтування і змісту.

Цієї світлої днини разом зі свіжою зеленню в наші домівки входить мир та висока Божа благодать. Людські серця наповнюються добром, любов’ю, щирістю і всепрощенням, а ми намагаємося дарувати увагу та душевне тепло всім, хто поряд. Віриться, що у день Зіслання Святого Духа світ стає кращим, доброзичливішим і світлішим.

Сердечно бажаю всім Вам, щастя, радості, добра та наснаги на успішні починання на користь родині, та всій Україні. Нехай єднає нас світло незгасних людських чеснот і у всьому допомагає всесильний і всемилостивий Господь!

Клечальна неділя

Трійця — одне з найголовніших свят православного церковного календаря, яке відзначається на 50-й день після Паски (звідси друга його назва — П’ятдесятниця). В народній традиції день Трійці входить до циклу пов’язаних між собою святкових днів, які починаються з четверга сьомого тижня після Паски, який має назву Семик. Наступна помітна дата Троїцького циклу —субота в переддень Трійці, один із головних поминальних днів у році («родительська субота», «задушна», «троїцькі діди»). Після Троїцької неділі починався Троїцький тиждень (або Русальний, Проводи), у складі якого виділяються дві дати: Духів день (понеділок) і четвер, який має назви Навська Трійця, Трійця умерлих, Сухий день, Кривий четвер.
Свято Трійці має яскраво виражений прадавній дохристиянський характер. Протослов`янські обряди поклоніння деревам збереглися в українців у такому звичаї, як встановлення «Віхи». Напередодні Трійці наші прадіди встановлювали заклечаний смарагдовою зеленню велетенський хрест, який і називався «Віха». На саму ж Трійцю рясно заклечували гілками дерев, усілякого зілля та квітів ворота, подвір`я, причілок та хатні двері, а також всю оселю від божника і до печі та притрушували зеленню долівку… Українці вважали, що на кожному листочку клечання «гойдається» душа прадіда чи прабабусі, які спостерігають за нами...

Напередодні свята Трійці проводився обряд встановлення „Віхи“ - дерева життя.
«Древо життя», або ж по-інакшому «Світове дерево», як спокон-віку вважали наші прадіди у ті дохристиянські часи, росте далеко-далеко посеред Вирію-Раю. За переказами «дерево життя» породило праматір Всесвіту – Ладу, а заразом блакитне небо, смарагдову землю та весь видимий світ, тому воно і називається «Світовим»… На ньому ростуть молодильні плоди, а з під коріння б`ють золоті та срібні джерела. На народних парсунах (картинах) саме біля нього, отого «Дерева життя», котре зображено у вигляді кремезного дуба, навпочіпки (по-турецьки) сидить «Воїн духа», або ж Козак Мамай, стережучи наші українські цінності.
У божественному світлі «Дерева роду», з якого і вийшла перша людина в уявленнях наших прадідів поєднувався живий та неживий світ зі світом Бога Отця. Первовічне дерево виражає золоту присутність життя, вічно живу та світлу триєдність Господа Бога, цебто Трійцю.
Напередодні свята Трійці, по козацьких землях по обидва береги Дніпра, в день із суботи на неділю парубки та дівчата на вигоні чи майданчику встановлювали «Віху» - високу жердину обвиту зіллям, стрічками, квітами. На самий вершечок жердини кріпився хрест, або ж колесо. Навколо неї проводились веселі розваги, гуляння, танці та співи. Тобто «Віха» у наших прадідів уособлювала собою праобраз «Дерева життя», що символізував триєдність всього сущого – Трійцю. Так наші прадіди вшановували Господа Бога та даровану ним благодать у вигляді зеленої рослинності, сонця та всього що є на нашій рідній українській землі.
Молодь робила навколо «Віхи» велике коло з гілок й квітів, танцювала та гуляла там цілу ніч, аж до сходу сонця. Села чи кутки в селі змагались: в кого цього вища «Віха». Веселі парубоцько-дівоцькі громади по-дружньому сперечались між собою і якщо ж комусь вдавалось поцупити «Віху» на інший куток села, то ті хто не встеріг ставили викуп, тобто могорич. Після того «викрадена» «Віха» поверталась на своє місце, а пісні й танці продовжувались…
Трійця - триіпостасьне Божество: Отець, Син і Св. Дух. Характерним для предків було уявлення й про те, що Трійця складається із Спасителя, Богоматері і Миколи. Трійцю знаходимо у багатьох інших народів, і навіть окремі міста вважали обов’язком мати свою Трійцю.
Трійця — символ, що виражає триєдність. За давніми уявленнями, Трійцю складали Яв — світ явний, земний; Нав — світ невидимий, духовний і Прав — світ законів матеріального і духовного буття. Золоте Трисуття (Тризуб) — символ бога Трояна, який тримає три Сонця. Воскова свічка-трійця, запалена «живим вогнем» на Різдво молодого Божича-Сонця та на Водохрещу, — то Божа пам’ять про творення трьох небесних світил: Сонця, Місяця і Зорі, що їх принесло первовічне Дерево життя. Вивчаючи стародавній епос, учені зробили висновок, що епоха Хаосу змінилась епохою Космосу, тобто організованого світу, символом якого і є Світове дерево. Схема переходу від Хаосу до Космосу закладена і в композицію шедевра світової культури — славнозвісної скіфської пекторалі (IV ст. до н. є.). Зображення на ній складають три пояси, або яруси: підземне царство, населене чудовиськами-грифонами; рослинний світ; світ тварин і людей. На думку Б.Мозолевського, що відкопав цю пектораль, середній пояс якраз і символізує Світове дерево — символ Трійці, тобто родючості й вічного життя. Людина також уособлює триєдність, проживаючи три життя: у лоні, на білому світі, в могилі. Природа кожного з давніх богів була також троїстою, у тій чи іншій мірі мала зв’язок з потойбічним, земним і небесним світами.
Найпоетичнішим, що тісно ув’язується з природою, святом є вочевидь Трійця. Вся сукупність дійств — завивання вінків, Клечальна субота, П’ятидесятниця (Клечальна неділя), Русалії, похорон Ярила й поминання предків — так чи так суголосні з живою природою, яка для наших пращурів була найвищим духовним самоочищенням. Традиційно в Україні до цього свята готувалися заздалегідь, вважаючи, що в тривіаті християнських празників (після Різдва та Великодня) Зелені свята посідають одне з чільних місць.
До прийняття християнства це свято відзначали протягом шести днів — три перед сьомою після Великодня неділею і стільки ж наступного тижня. Церковний календар освячує лише три дні. Власне звідси й назва — Трійця. Стосовно її походження існує кілька гіпотез, які свого часу зафіксували співробітники Всеукраїнської академії наук. У 20-х роках у всі регіони було-розіслано детальний запитальник, в якому зверталася увага і на походження назви цього празника. В одних випадках інформатори повідомляли, начебто в цей день Бог створив землю і засіяв її зеленню (від цього й Зелені свята); інші вважали, буцімто Христос, Петро та Павло, йдучи дорогою, присіли під зеленою кроною дерева, а тому й триденне свято; дехто стверджував, що Христос, в’їжджаючи до Єрусалима на осликові, обрав собі шлях не по килимах, які розіслали багачі, а по галузках, котрими прикрашали путівець бідняки,— звідси й зелене клечання. В багатьох анкетах мовиться, що триденне свято пов’язане з Богоотцем (неділя), Богосином (понеділок) Богодухом святим (вівторок).
Що б там було, але Трійця вважається в народі одним з найбільших свят, що сформувалося в дохристиянські часи. Саме тому церковні проповідники змушені були залишити його в ранзі великих, хоч, як знаємо, в соборах відправи в ці дні не мають такої урочистості, як, скажімо, на Різдво або Великдень.
Наші пращури пов’язували з Трійцею буйність і живосилля природи, в яку вони свято вірували. Це підтверджується всією сукупністю дійств — оздобленням помешкань травами та гілками дерев, а також русалієвими дійствами, проти яких виступала церква. Для дайбожичів літні дерева, особливо дуби, були священими, їм поклонялись, біля них влаштовували жертвоприношення й ритуальні обрядодії. Це ж стосувалося гаїв, озер, криниць і річок. Одне слово, довколишня природа була духовним опертям народної релігійної структури. Гімном та пошанівком природі призначалися й зеленосвятські дійства.
Здебільшого Зелені свята починались у п’ятницю. Жінки вдосвіта йшли до лісу, щоб заготувати лікарських трав. Дехто намагався нарвати їх «на дев’яти межах» і давав коровам, щоб було багато молока. У цей день збирали також і росу, якою лікували хворі очі.
У суботу, напередодні Трійці, селяни рвали материнку, чебрець, полин, лепеху й прикрашали запашним зіллям світлиці — обтикували лави, стіни, підвіконня, образи, а лепехою притрушували долівку. Надвечір на «клечану суботу» йшли босоніж («щоб дерево не всохло») до лісу й запасалися галузками клену, липи, ясена чи осики. Ними оздоблювали обійстя, ворота, тини, хлів, одвірки хати й стріху, а також оселю. Стежку, яка вела від дороги до порога — так звану «глетчану алею»,—обтикували високими галузками. Осикове ж гілля приправляли здебільшого в глухих кутках подвір’я — «щоб відьми не заходили». Традиційно це дерево, як ми знаємо, вважається «грішним». З нього не будували хат — «бо гроза влучить», не виготовляли ритуальних речей, не цямрували криниць. У Карпатах з «клечаною суботою» пов’язаний також звичай «просити вибачення» старших і найменших членів родини.
Особливо врочисто святкували П’ятидесятницю, себто п’ятдесятий день од Великодня. За дохристиянським віруванням на Зелені свята мерці вдруге з’являються на світ. З цього приводу М. Грушевський писав: «Від назви свята (Русалії, Русальний тиждень — В. С.) сі мерці, які ходять тоді, лякають або затягують до себе живих, одержали назву «русалок», при чім, як у наших «дідька», тут поміщались поняття душ померлих, нехрещених дітей з водяними й пільними німфами, духами збіжжя, і назва русалок і мавок (від назв — мерлець) перейшла на сі образи».
Наші предки ховали своїх рідних та близьких людей у лісах, горах, на роздоріжжях чи опускали у воду. Під час квітування жита (а Зелені свята здебільшого співпадають з цією порою) їхні душі, начебто, воскресають. Перевтілившись у русалок, вони намагаються оббивати на нивах цвіт, ламати жито, лоскочуть хлопців і дівчат. Тому молодь остерігалася ходити полями.
Небезпечні також потерчата та річкові мавки-дріяди. Якщо уодинці піти до річки чи ставка, то напасниці можуть затягти у воду й утопити. Натомість душі, що з’являються в лісі, не чинять наруг. У народі їх вважали добрими душами-ладами. Тому першого дня Трійці дівчата йшли до лісу, рвали квіти й плели віночки. їх тримали як обереги від русалок до Петрівки.
У деяких регіонах юнки «ворожили на вінках»: відносили їх до річки й пускали за водою — якщо вони сходилися, то власниця вийде цього року заміж. Одружені ж чоловіки та жінки вранці, взявши з собою їжу й питво, йшли до могилок. Молодиці речитативом «вели розмову» з покійниками — журливим голосом розпитували, як їм живеться на тому світі, оповідали про події, які трапилися протягом року, вибачалися за вчинені кривди тощо. Після цього скроплювали могилу питвом і залишали частину їства. Натомість родиною сідали за обрядовий обід. Невдовзі приходили й скоморохи — перевдягнені односельці, в масках та з музичними інструментами, і вчиняли розваги з танцями й співами. Засуджував такі дійства й Кирило Турівський: «Бесовския песни,— писав він,— плясанье, боубни, сопели, гусли, игральи наподобия роусальи».
Але хоч церква й забороняла організовувати подібні дійства, вони були вельми популярними серед народу. Деякі відголоски цього обряду—речитативне «розмовляння з предками» над могилками — збереглися й досьогодні в Сварицевичах на Ровенщині, а на Вінничині (село Хижинці) поминальну неділю справляють, не на Великодневі дні, а на Трійцю.
На Кіровоградщині «поминальний день» припадав на п’ятницю, в деяких селах Поділля — в суботу, а подекуди й понеділок. Жінки зранку, взявши мисочки з їством, йшли до церкви, наймали панахиду, а потім одвідували могилки. Переважно це призначалося самогубцям — тим, хто втопився чи наклав на себе руки. Таких хоронили обіч могилок.
На Херсонщині другого дня свят діти влаштовували цікаву гру «Завивати вінки». Дівчатка, вибравши найспритніших хлопчика та юнку, плели їм віночки і, оточивши колом, йшли гуртом через село з піснями. На Поліссі, прив’язавши до вола опудало з соломи, ганяли його вулицею, окрикуючи: «Родусь, родусь!». Ймовірно, що ці дохристиянські дійства пов’язані з проводами весни.
На значному терені України на «клечаний понеділок» після відправи в церкві гуртом обходили поля—«щоб град не побив посіви та засуха не випалила збіжжя». Такий похід супроводжувався піснями світського характеру.

***

Велике виховне значення мають звичаї та обряди, пов'язані з "зеленим святом" (інші назви — клечальна неділя, Трійця). Скільки життєвостверджуючих і високопоетичних пісень, легенд, переказів оживають у народній пам'яті в дні підготовки і відзначення цих свят! Скільки дотепності і кмітливості, винахідливості, одним словом, творчості проявляється в процесі виконання обрядів на честь цих свят!

На "зелене свято" заквітчують свою домівку (хату, кімнату) квітами, підлогу встеляють рутою — м'ятою, духмяним чебрецем, іншим зелом. Клечальна неділя — це вшанування царств рослин, "зеленого дому", в якому живе людина. Завдяки цьому святу учні глибше усвідомлюють і відчувають свою єдність із природою, красою рідного краю.

Необхідно залучати дітей до вирощування рослин, які застосовуються у процесі святкування цієї дати, щоб не збіднювати флору рідної місцевості. Активна участь учнів у святі виховує в них бережливе ставлення до природи, її краси. На власному досвіді вони глибше відчувають, що затишок, зручність, краса і гармонійність життя залежать від того, якою мірою зберігається природа — наш "зелений дім".

***

На п'ятдесятий день після Великодня, обов'язково в неділю, святкується Трійця. Нагадаємо: свята Трійця — це Бог-отець, Бог-син і Святий Дух.
 
Ісус Христос цього дня багато років тому вознісся на небо. Раніше на Вознесіння повсюдно пекли так звані «драбинки» — своєрідний символ сходження Сина Божого на небо. Християнські перекази тісно переплелися з народними традиціями святкувати початок літа, що сягають глибини віків.
 
У день Трійці дівчата зазвичай ворожать на здоров'я та тривалість життя своїх рідних. Ворожіння має відбуватися так: під час розвивання вінків перевіряли, наскільки добре він зберігся. Дівчата загадували під час завивання вінка, на кого він завивається, і тому тепер можна чітко побачити віщування долі. Зів'ялі вінки кидають у воду та слідкують, як вони поводитимуться: якщо потонуть — дуже поганий знак, а якщо попливуть — усе буде на добре.
 
Клечальна неділя — це неділя Зеленого тижня, п'ятдесятий день після Великодня, тому цей день ще називається П'ятидесятницею. За старих часів люди зустрічали цей день дуже врочисто. Зранку господині поралися в господі, готували святкове застілля. Зробивши господарські справи, люди вбиралися у святковий одяг, сідали в хаті й чекали, поки вдарять церковні дзвони. Ударить дзвін — блага звістка. Тоді всі побожно хрестяться й ідуть до церкви. Кожна дівчина відповідно до святкового звичаю несла в руках свіжі квіти. Ідучи до церкви, люди радо вітають одне одного зі святою неділею. Після служби Божої за старих часів відбувався хресний хід до криниць, щоб освятити їх, окропивши їх свяченою водою. У деяких місцевостях освячували таким самим чином і оселі, і господарські будівлі — для захисту від русалок, які цими днями жвавішають і роблять людям шкоду.
 
Вважається, що протягом Зеленого тижня слід залишати на деревах полотно — русалкам на сорочки. Існує повір'я, що русалки можуть насититися запахом свіжоспеченого хліба. Протягом русалчиного тижня треба ретельно дотримуватися народних «заходів безпеки»: у жодному разі не купатися у водоймах, бо русалки можуть потягти за собою. Тільки справжні відьми можуть дозволити собі таке задоволення й нічого не боятися. Забороняється кидати шкаралупи з яєць: якщо вони потраплять у воду, русалки стануть сильнішими й іще більше шкоди зроблять.
 
Після церковних урочистостей молодь збирається разом і починає розваги: пісні, жарти, хороводи. Свято триває до пізньої ночі.
***
Свято має яскраво виражений дохристиянський характер, але це не завадило православ’ю адаптувати більшість стародавніх місцевих обрядів, що не суперечили головним християнським ідеям. На початку літа достигають перші трави і починається косовиця — запасання сіна на зиму для худоби. Буяє зелень дерев, цвітуть лугові й польові квіти, розвиваються зернові. 
 
Старослов’янські обряди поклоніння деревам збереглися в українців у звичаях ставити на Трійцю клечання у вигляді берізок, кленів і ясенків на подвір’ях, центральних сільських майданах, на вигонах, у прикрашанні хатньої стріхи гілками й різними запашними травами. На воротах вішали вінки з гілля й квітів, зелені м’яти, любистку, чебрецю, васильків, татарського зілля (аїру), ромашки, маруньки, божого древка, полину та інших духмяних трав, які, за повір’ями, могли відганяти нечисту силу.

Прикрашали хату і зсередини: ароматним зіллям заквітчували ікони, вішали його на жердку, біля вікон, розсипали товстим килимом по долівці. Ці вінки й трави пізніше не викидали. Вінки надягали на молоді головки капусти, щоб вона росла головата і її не їла гусінь. Зелень сушили і зберігали. Якщо хворіла худоба, їй підмішували до корму троїцького зілля, троїцьким клечанням також підкурювали хворих людей і тварин.
Зашивали трохи зілля у подушку для мерців, «щоб їм на тому світі було спокійно».
***

Неділя Зеленого тижня називається клечальною неділею, або П’ятидесятницею — це п’ятдесятий день після Великодня.

Ось як описує Олександер Терещенко цей святковий день в українському селі середини ХІХ-гo століття. «Там куди не подивишся — все і скрізь зеленіє. Біля порога хати поставлені зелені дерева; перед вікнами — зелень, тини також уквітчані зеленим гіллям. Увійдеш у білу чисту хату — і там запашна зелень. На покутті стоїть зелене кленове дерево, що відтіняє собою стіл, на- критий білою скатеркою. На столі хліб-сіль, за образами — бузок і гвоздики; на стінах і на стелі теж бузок і гвоздики. Долівка встелена травою, а серед трави є запашний чебрець і гіркий полин від чародійства. В полив’яних горнятах і глечиках, що стоять на вікнах і на столі, красуються пивонії, лілеї, фіялки, пижма і боже дерево. Перед іконами жевріє лямпадка або воскова сві- чечка, тьмаве світло якої ледве пробивається крізь густу зелень рослинности. Все це навіває на серце й почуття радости, і почуття благоговіння.

Випаливши в печі та попоравшись, що треба в хаті, мешканці села вбираються в святковий одяг; потім сідають по лавках і, склавши руки, з чистою набожністю чекають благовісті. Вдарив дзвін, всі повагом встали і перехрестилися. Дзвін пробив тричі: народ зашумів, засуєтився і повалив до церкви. Біліють сорочки, радують око барвисті запаски, іскряться дукати на запалених сонцем дівочих шиях, блищать кольорові намиста, розвиваються по вітру барвисті стрічки, вплетені в коси дівчат. Дівочі голівки, крім стрічок, уквітчані ще й барвінком та іншими квітами. В руках кожної дівчини жмутик полину, барвінку і любистку.

Парубки в чорних і сірих суконих свитах, підтягнені черво- ними, зеленими, чи білими поясами, в чорних і сивих смушевих шапках, з суконими або плисовими верхівками; ідуть чинно, весело ступаючи. Всі вони, порівнявшися з поважними людьми, скидають перед ними шапки, а ті вітають їх:

— День добрий, будьте здорові з святою неділею!

Старші люди одягнені простіше, але теж чисто і охайно. На- божність просвічується в їхніх лицях; до церкви вони наближаються поважним, рівномірним кроком.

Жінки похилого віку, в білих довгих свитках, з намітками на голові, ідуть скромно, подаючи собою приклад дітям і внукам.

Після обідні піднімається радісний шум і говір. В стороні стоїть висока тичка, яка знизу догори увита зеленим гіллям і квітами; біля тої тички насаджені в коло кленові, липові та березові деревця. Сюди сходяться веселі гурти молоді, роздаються пісні й починаються хороводи. Веселощі продовжуються до темної ночі»1.

В Україні існував звичай — у день П’ятидесятниці, після літургії, йти хресним ходом до криниць і кропити їх свяченою водою. На зворотному шляху священик обходив усе село й теж кропив свяченою водою; ті з прихожан, які бажали повного посвячення своїх будівель, виносили до воріт стіл, покривали його скатеркою, а зверху клали хліб-сіль. Священик зупинявся біля такого столу і, прочитавши євангеліє, заходив до хати й кропив свяченою водою всі стіни, а потім ішов і кропив усі інші будівлі, що були в господарстві. Таке посвячення домів, криниць і господарських будівель було зв’язане з віруванням селян в існування русалок.

Про вірування в «криничних русалок» згадує Терещенко, він пише, що в Новгороді Сіверському було джерело, яке називалося Ярославове, і криниці: Заручейська і Сухомлинська. За народним віруванням, під час Зелених Свят там сиділи русалки, які називалися «криниченьки».

Категорія: Свята-традиції | Додав: (10.06.2011)
Переглядів: 9881 | Коментарі: 2 | Теги: зелені свята вірш, Трійця, зелені свята | Рейтинг: 3.1/12
Всього коментарів: 2
avatar
1
Це не то, що мені треба!!!
avatar
2
Не все є!!!! sad
avatar