іто скінчилося, настав час холод­них дощів та пронизливого вітру. За­метушилася фея зеленого кольору за­лишати землю і ненароком загубила свою смарагдову чарівну паличку. Упа­ла паличка у двір однієї дівчинки, за­котилася під кущ. Зазеленів кущ свіжим зеленим листям.

Вийшла дівчинка у двір гуляти, аж тут кущ зеленіє, а під ним паличка смарагдова лежить. Підняла дівчинка паличку і випадково доторкнулася нею до своєї курточки. У ту ж мить стала вона зеленою.

— Оце так! Справжня чарівна па­личка! Тепер я зможу пофарбувати в зелений колір усе, що захочу: іграшки, плаття і навіть рудого котика Муркотика, — радісно викрикнула дівчинка і заплескала в долоні.

Почула фея слова дівчинки і гово­рить:

— Це моя паличка, дівчинко. Без неї я не зможу землі нове зелене вбран­ня зшити.

— Якщо паличка в мій двір упала, значить вона моя, — настирливо мо­вила дівчинка і міцно стиснула палич­ку в руці.

Довго просила фея дівчинку, так усе даремно. Довелося феї без палич­ки до мами своєї — різнобарвної ве­селки повертатися. Вислухала мама-веселка доньку і відповідає їй:

— Не засмучуйся, я придумаю, як твоєму горю зарадити. А ти лягай поки, відпочинь.

Уклала мама-веселка дочку і поле­тіла до сонечка. Простягнуло добре со­нечко веселці своє золоте промінняч­ко, і опустилася вона на ньому прямо у двір до дівчинки. Бачить веселка, прямо перед нею сидить на зеленій ла­вочці зелена дівчинка в зеленому платті із зеленим красивим бантом на голові, а з її очок зелені слізки крапають. По­руч із нею жалібно нявчить пухнатий зелений кіт.

Запитує в дівчинки ласкаво мама-веселка:

— Що сталося, дівчинко? Чому ти так-гірко плачеш?

Дівчинка побачила добру різно­барвну веселку і сказала:

— Я доторкалася до кожної речі ча­рівною смарагдовою паличкою, і на моїх очах усе ставало зеленим. Спочатку я свої іграшки в земний колір пофарбу­вала, потім рудого котика Муркотика, а потім і себе. Ой, як же мені було ве­село! Але я не хочу назавжди залиша­тися зеленою, і кіт Муркіт теж не хоче. Я хочу повернута всім колишні кольо­ри, але в мене нічого не виходить.

— Горю твоєму зарадити неважко, — мовила добра веселка. — Проведи зеленою паличкою по моєму різно­барвному містку. Стане тоді паличка різнобарвною і поверне всьому ко­лишні кольори.

Зробила дівчинка все, як добра ве­селка їй порадила. Не пройшло і годи­ни, як усе знову стало таким, як колись.

Потім доторкнулася веселка сма­рагдовою паличкою до зеленого кущи­ка у дворі дівчинки, і знову чарівна па­личка стала зеленою.

— Прощавай, дівчинко, час мені повертатися до моєї дочки! — сказала веселка і зникла, показавши на про­щання свою різнобарвну дугу.

Помахала дівчинка веселці долонь­кою, озирнулася по сторонах і сказала радісно:

— Як добре, що на землі так багато різних фарб!